Vania Marcadé

  • A propos
  • Billets d’humeur
  • De l’art russe
  • De l’Ukraine
  • Malévitch
  • De la Russie
  • Des arts en général

Catégorie : Malévitch

  • Interview à propos du « Malévitch » ukrainien (Grand-Prix du Forum du livre à Lviv)

    Номер 139 за 26.09.2013

    Вплив землі

    Про українське коріння супрематизму та спільне між українцями і гасконцями розповідає мистецтвознавець Жан–Клод Маркаде

    Наталя ДМИТРЕНКО

    Жан–Клод Маркаде: «У текстах Малевича багато гумору — такого гоголівського!». (Фото  із сайта platfor.ma)

    Ви ще досі думаєте, що Малевич — лише «Чорний квадрат»? Тоді вам показано прочитати це інтерв’ю, а потім власноруч погортати повноколірний об’ємний альбом «Малевич» (видавництво «Родовід»), що цьогоріч був презентований на «Книжковому Арсеналі», а на нещодав­ньому Форумі видавців отримав один із гран–прі. І переконатися, наскільки Казимир Северинович, поляк по крові і, як переконує Маркаде, українець по духу, універсальний. А ще — таким чином відсвяткувати 100–річчя знаменитої кубофутуристичної опери–просто–з коліс «Перемога над сонцем», до якої Малевич створював костюми та декорації. Власне, там і зародився «Чорний квадрат».

    Звісно, говорити нефахівцеві із малевичезнавцем лише про Малевича — справа невдячна й небезпечна. Тому протягом інтерв’ю виринули як очікувані, так і несподівані теми (про російський та французький імперіалізми, українські фобії й національність у мистецтві). Розмова з Жан–Клодом — як зустріч зі старим другом: легка, дотепна й наповнююча. Він добре розмовляє російською (мова його дружини Валентини Васютинської), знає українську і, здається, краще за мене орієнтується в центрі Києва, місті, де в Олександрівському костьолі хрестили Малевича.

    Малевич диппоштою

    — На початку вересня альбом «Малевич» отримав вагому в Україні книжкову премію — гран–прі Форуму видавців. Відчуваєте, що в тому і ваша заслуга?

    — Ні. Хоча книга містить мій текст, але заслуга за оформлення — Лідії Лихач і її співробітників. Дійсно, вони зробили фантастичну книгу! Ви ж знаєте, що моя монографія вийшла французькою мовою понад 20 років тому. У виданні «Малевич» я залишив основний текст, дещо виправив, а також додав глави про вчення та учнів Малевича та про постсупрематичне «повернення до образу». На той час це була перша монографія в усьому світі, де була дана нова, як на мене, правильна періодизація творчості Малевича. Тому що Малевич датував 1900–ми роками свої імпресіоністичні роботи, які створив наприкінці 1920–х. Тому в експозиціях, у книгах була плутанина.

    — До яких архівів ви зверталися?

    — Спеціально в архівах я не працював. Ми з дружиною займалися перекладами його текстів: опрацьовували те, що було видано до 1917 року, радянські видання, статті, що з’явилися у Харкові українською у «Новій генерації», а також невидані за життя художника тексти. Таким чином вийшло чотири томи. Малевич написав величезну кількість текстів! Навіть п’ятитомник, що вийшов в Москві (Собрание сочинений в пяти томах. — Москва: Гилея, 1995–2004. — Ред.), не охоплює все, що він написав. Звісно, зустрічалися з мистецтвознавцями, художниками, учнями Малевича. Зрештою бачили його картини. У 1988 році була велика ретроспективна виставка Малевича в Амстердамі, кооперація Російського музею, Тре­тьяковки, Муніципального музею в Амстердамі. Я на неї їздив зі своїми студентами — це була подія! От на тій експозиції речі кінця 1920–х були датовані початком століття.

    — Можете згадати імена учнів, з якими ви зустрічалися, і яку цікаву й корисну інформацію ви отримали?

    — У першу чергу, це була Анна Олександрівна Ліпорська, його асистентка в ленінградському ГИНХУК (Державний інститут художньої культури). Вона була в серцевині тих процесів, заміжня за кращим із учнів Малевича — це Ніколай Суєтін, і, можливо, навіть закохана у Малевича. Анна Олександрівна зберігала багато малюнків, заборонених до показу в Союзі. До слова, я був посередником між нею та музеєм Помпіду, коли вона дала картини і деякі малюнки на виставку до 100–річчя Малевича, яку організували у 1978 році (тепер ми знаємо, що Малевич народився у 1879 році). Це все робилося таємно, через диппошту. Також у Ліпорської зберігалася ціла валіза розібраних архітектонів: після 1923 року Малевич почав створювати архітектони — це така утопічна архітектура. Між іншим, вона розповіла мені, наскільки важливим для Малевича було французьке мистецтво, що мистецтво ХХ ст. починалося для нього від Сезанна, він навіть написав трактат «Від Сезанна до супрематизму».

    Ще у Ленінграді я зустрів Павла Кондратьєва, із Вітебська, він згадував про Малевича приблизно наступне: «Ми не все розуміли, що він нам, хлопчакам, розказував, але у нього була така аура, що ми лише дивилися на нього і намагалися всотати кожне слово». Малевич переїхав у Вітебськ восени 1919 року. Там же Шагал створив народне училище, його учнями здебільшого були хлопчики–євреї. І якось, коли він повернувся з поїздки в Москву, то виявив, що в його майстерні вже немає тих хлопчиків — вони перейшли до Малевича, Шагал здавався їм не таким передовим.

    «Досі українське коріння Малевича висвітлено слабко»

    — Ключовий висновок вашої монографії — що великий вплив на творчість Малевича мало українське середовище, в якому він зростав. Коли ви працювали над дослідженнями, чи навідувалися в Україну, чи, можливо, після і знайшли матеріали, що допомогли вам у роботі?

    — Це тексти самого Малевича. Є його опублікована в 1970–х «Автобіографія» 1933 року, де він вказує, як вплинула на нього природа України, гама кольорів, і прямо говорить: я — українець. Хоча етнічно він iз поляків, але вони давно жили в Україні і українізувалися. І навіть досі в монографіях про Малевича його українське коріння висвітлено слабко, хоча й зазначається, що він жив і працював в Україні.

    Але ми бували в Україні, зустрічалися тоді з Дмитром Омеляновичем Горбачовим, який допомагав моїй дружині Валентині Васюківській: у той час вона написала книгу, класичну в нас, — «Мистецтво в Україні», від трипільської культури до розстріляного покоління 1930–х років. А я тоді писав докторську про Ніколая Лєскова, а він дуже пов’язаний з Україною — згадаймо «Печерські антики» чи останню новелу 1894–го з гоголівським заголовком «Заячий ремиз. Наблюдения, опыты и приключения Оноприя Перегуда из Перегудов».

    — Тобто ви добре знайомі з цією проблемною темою, коли українське розглядається як російське чи радянське — чи то стосується літератури, чи мистецтва. Уже більше 20 років незалежності держави, але нічого не змінюється.

    — Навіть навпаки. Останній скандальний для мене факт — це виставка 2010 року в Луврі під назвою Sainte Russie, що із французької перекладається як або «Свята Русь», або «Свята Росія». І на цій виставці не було місця для України, хоча вона охоплювала період від Київської Русі до Петра І. Головне було — показати торжество Москви. Це був сором! Взявши цю тему, я написав статтю про проблеми перекладу, можливо, вона буде опублікована в журналі «Ї».

    — Узагалі, несподівано, що людина із Франції, де сильне російське лобі, відстоює інтереси України.

    — Я завжди кажу — я підданий француз, але гасконець (сміється). Від Атлантичного океану до Італії і середина Франції — це територія, де поширена одна мова, з діалектами, звісно — лімузенським, гасконським, провансальським, ланґедокським. На нашій провансальській мові з’явилася перша в Європі поема про кохання, XI ст. Зараз цією мовою говорить жменька — селяни, інтелігенція. У нас досі діє французький імперіалізм, який пішов від якобінців. Тому я чутливий до цієї проблеми. Крім того, існує історична справедливість.

    — Водночас ви ствер­джуєте, що проти етнічного визначення мистецтва.

    — Дійсно, не етнос визначає мистецтво художника, а вплив, який він отримав від своєї землі. Сам Малевич був інтернаціоналістом, універсалістом. Але це не означає, що універсалізм, який вказує на справжнє мистецтво, не має коріння, не насичений національним. Вплив середовища я трактую не в марксистському розумінні. Для художника важливо, що він бачив з дитинства, що його око вхопило — контури, пейзажі, в Україні це степ, сільськогосподарська культура, багатоколірність, важливий ще простір. Тому супрематизм — це політ у безкінечність, білі поверхні, геометричні форми як планети. І це не лише у Малевича. Інша уродженка України — Соня Делоне, єврейка, у сім років поїхала з України, жила в Петербурзі, але наприкінці життя в мемуарах згадувала про кольорові стрічки на весіллях, баштани, поєднання червоного із зеленим, ліси соняшників в Україні, звідси — поєднання чорного із жовтим, форма кіл, як сонць. ­

    Можливо, мати Малевича була українкою, відомо, що вона перейшла в католицизм з православ’я і стала Людовікою після одруження, а так вона з Галиновських, з Полтавщини. Багато українських художників, зокрема Пальмов чи Меллер — росіяни, що жили в Україні. Мане–Кац — єврей iз Кременчука. Баранов–Россіне — єврей із Херсонщини, але його тематика дуже барочна. Як Пікассо: більшість свого життя він провів у Франції, був наповнений іспанськими соками.

    «Біда українців у тому, що вони надто багато показують, і не все першокласне»

    — Ви багато говорите про поліхромність у народному мистецтві, українському бароко. Чи помічаєте, що українці досі уміють та знають, як поєднувати кольори?

    — Те, про що я кажу — використання національного колориту, — стосується класичного й авангардного мистецтва ХХ ст. Такої домінації у сучасних українських художників я не бачу, можливо, якісь елементи проглядаються, наприклад, у Олександра Дубовика. У Анатолія Криволапа є такий період, коли він дуже йде по Малевичу: горизонтальні лінії на його картинах, як елементи плахти.

    — Крім дослідницької роботи, ви ще займаєтеся кураторством. Як ви оцінюєте представлення українських виставок за кордоном?

    — А ніякого представлення немає. Чи ви не умієте, чи не маєте засобів, щоб своє мистецтво представити. Так, є українці за кордоном, які проводять виставки в посольствах, але хто туди прийде, які відомі критики? Я завжди ставлю за приклад американців, як вони нам нав’язали Нью–Йоркську школу, до слова, хорошу: платили великим музеям, мистецтвознавцям, щоби ті писали у поважні журнали. Це державна політика! Так, Пінзель був у Луврі, але щоб дійти до виставки, треба було подолати лабіринти, і була вона у тісній капелі, де, до слова, відбулися події Варфоломіївської ночі. Хоча мушу зазначити — вийшов хороший каталог.

    — А що позитивне чи негативне впало в око після відвідин українських музеїв?

    — З того, що я бачив. Національний музей імені Шептицького у Львові — на сучасний лад, гарне освітлення, добре показаний іконопис. Як на мене, біда українців у тому, що вони надто багато показують, і не все першокласне. Враження, що бояться, як мало покажуть, то подумають, що вони бідні. Насправді краще, коли небагато, але першокласне. Так само з музикою: коли неголосно, то це не музика, і шум у ресторанах і кафе просто із самого ранку. У Франції такого немає, тому що в кафе хочеться спокою, поспілкуватися.

    — Малевича ми знаємо здебільшого як автора «Чорного квадрата». Гадаю, для багатьох стане відкриттям, що він був iще теоретиком, поетом, публіцистом, філософом.

    — Я б не сказав, що він був публіцистом. Полемістом — так. Він писав філософсько–теоретичні тексти. А ще у його текстах багато гумору — неймовірного, українського, такого гоголівського!

    — Якраз зараз ви готуєте до друку його письмову спадщину.

    — Було опубліковано чотири томи перекладів Малевича під моїм керівництвом у швейцарському видавництві «Л’аж д’ом» (1974—1993). Зараз я все передивився, переклав нові статті — наприклад, понад 10 статей із газети «Анархія», що вийшли у 1918 році, це статті–поеми! Тепер вийде двотомник уже в паризькому видавництві «Алліа». Перший том має з’явитися цієї осені і вміщатиме все, написане ним за життя: маленькі статті, брошури, трактати, від 1913 року до 1930–го. Другий — його вибране, опубліковане після його смерті.

    — Ви кажете, Малевич не писав політичні статті, але його певні роботи видаються політичними, як–от «Селянка з чорним обличчям» на обкладинці альбому.

    — Я називаю це мовчазний крик. Живопис — це мовчазне мистецтво. І його картини не описово–політичні. Він просто показав трагедію російського й, особливо, українського народів кінця 1920–х початку 1930–х рр. Узагалі, Малевич був проти соціально–політичного підходу в мистецтві. Наприкінці він залишається усе ж супрематистом, хоча безпредметність — тло його картин, на них вимальовуються дивовижні фігури, не схожі ні на що в Європі того часу. Це було унікально!

    ДОСЬЄ «УМ»

    Жан–Клод Маркаде — дослідник авангардного мистецтва, музейний куратор, доктор літературознавства, почесний керівник досліджень у французькому Національному центрі наукових дослі­джень (C.N.R.S), голова товариства «Друзі Антуана Певзнера». Автор книг: «Малевич» (1990); «Російський авангард. 1907—1927» (1995, 2007); «Кальдер» (2006); «Ейзенштейн. Секретні малюнки» (1998), «Анна Старицька» (2000); «Творчість Н.С. Лєскова» (2006); «Ніколя де Сталь. Малярство та малюнки» (2009).

    Статті по темі

    2 octobre 2013
  • Казимир Малевич, чёрный « Четыреугольник »

    Казимир Малевич

    Черный квадрат

    Это самая известная работа Казимира Малевича, созданная в 1915 году.

    Первый и третий вариант картины представляют собой полотно размером 79,5 на 79,5 сантиметров, на котором изображён чёрный квадрат на белом фоне. Размеры второго варианта – 106 на 106 см., четвёртого – 53,5 на 53,5 см

    «Черный квадрат» входит в цикл супрематических работ Казимира Малевича, в которых художник исследовал базовые возможности цвета и композиции. Второй вариант картины «Черный квадрат» включен в триптих, в составе которого также присутствуют «Черный круг» и «Черный крест».

    История картины

    Работа была выполнена Малевичем летом и осенью 1915 года. По утверждению художника, он писал её несколько месяцев.

    Работа была выставлена на последней футуристической выставке «0.10», открывшейся в Петербурге 19 декабря 1915 года. Среди тридцати девяти картин, выставленных Малевичем на самом видном месте, в так называемом «красном углу», где обычно вешают иконы, висел «Чёрный квадрат».

    Впоследствии Малевич выполнил несколько копий «Чёрного квадрата» (по некоторым данным, семь). Достоверно известно, что в период с 1915 по начало 1930-х годов Малевич создал четыре варианта «Чёрного Квадрата», которые различаются рисунком, фактурой и цветом.

    Второй « Черный квадрат » написан около 1923 г. при участии Казимира Малевича его ближайшими учениками – Анной Лепорской, Константином Рождественским и Николаем Суетиным – для триптиха, включавшего также « Чёрный Крест » и « Чёрный Круг ».

    Исследователи предполагают, что третий « Черный квадрат » (Государственная Третьяковская галерея) был написан в 1929 г. для персональной выставки Малевича по просьбе тогдашнего заместителя директора ГТГ Алексея Федорова-Давыдова из-за плохого состояния « Чёрного квадрата » 1915 года.

    Четвёртый вариант, возможно, был написан для выставки « Художники РСФСР за XV лет », прошедшей в Ленинграде в 1932 г. Несмотря на авторскую надпись на обороте « 1913 г », картину обычно датируют рубежом 1920-1930-х гг., поскольку нет никаких следов её более раннего существования.

    Малевичем были также написаны картины «Красный квадрат» (в двух экземплярах) и «Белый квадрат» («Супрематическая композиция»— «Белое на белом»)— один.

    «Квадрат» сыграл свою роль в оформлении похорон Малевича в 1935 году. Во время похорон на открытой платформе грузовика с изображением чёрного квадрата на капоте был установлен супрематический саркофаг, а над могилой (близ деревни Немчиновки) был поставлен деревянный куб с изображением чёрного квадрата. Вскоре могила была уничтожена.

     

    22 septembre 2013
  • Recension de ma monographie ukrainienne « Malévitch »

     
     
    Газета « Коммерсантъ Украина », №123 (1826), 25.07.2013
    ТЕКСТ КОММЕНТАРИИ: 0
    Художник за квадратом
    Издана биография Казимира Малевича

    Книга / Нон-фикшн

    В издательстве « Родовид » вышел украинский перевод монографии французского ученого Жан-Клода Маркаде « Малевич ». По формату это художественный альбом, но, по сути, читателю предложена отлично иллюстрированная, подробная творческая биография одного из самых известных авангардистов ХХ века. Рассказывает ИННА БУЛКИНА.

    Впервые книга Жан-Клода Маркаде вышла на французском и японском языках в 1990 году. Украинская версия дополнена авторским предисловием с обзором последних работ о Казимире Малевиче и двумя новыми разделами — « Ученики Малевича » и « Возвращение к образу » (о постсупрематическом периоде творчества художника).

    Автор монографии « Малевич » — специалист по русскому авангарду, сотрудник Национального центра научных исследований Франции, куратор, переводчик и — в буквальном смысле — украинский патриот. Во всех своих работах он настаивает — в противовес утвердившейся в западном искусствоведении практике, объединяющей разноплеменную плеяду творивших в начале ХХ века мастеров в общее явление « русского авангарда »,— на существовании самостоятельной украинской художественной школы. В предисловии к своей книге Жан-Клод Маркаде отмечает: « Есть элемент, который отличает мою работу от большинства других исследований о художнике — это внимание к украинским корням художественной поэтики Малевича ». На самом деле, Маркаде делает акцент и на живописной традиции Николая Пимоненко и Николая Мурашко, у которого в юности брал уроки Казимир, и на внимании Малевича к колористике украинских орнаментов и символике украинской иконы.

    Между тем настоящий смысл этой книги в понимании Малевича не как просто художника, а как художника-философа. Автор постоянно обращается к метафизическим основам « живописной философии » знаменитого уроженца Киева. Малевич предстает здесь как « философ-самородок », органический « хайдеггерианец » и в некотором смысле наследник Григория Сковороды. Собственно, Маркаде объясняет, что начал изучать творчество художника, заинтересовавшись этой темой после прочтения книги своего друга Эммануэля Мартино « Малевич и философия ». Вслед за этим исследователем Маркаде определяет философскую систему украинского живописца как « апофатическую феноменологию ». Суть апофатики в утверждении высокого через его отрицание, и ученый полагает, что только так следует понимать « затемнение » у Малевича. Именно из « затемнения » Маркаде выводит знаменитые геометрические фигуры художника, включая культовый « Черный квадрат ». При этом он видит глубокую разницу между « затемнениями » Малевича и « закрашиваниями », « перечеркиваниями » другого знаменитого авангардиста ХХ века — Марселя Дюшана. Опыты Дюшана, по мнению Маркаде, не более чем « ретушь », « концептуальный изыск », тогда как Малевич приходит к « полному затемнению предметного мира ».

    Однако те, кто знает Малевича лишь как автора « Черного квадрата », прочитав эту книгу, обнаружат, что супрематические композиции — всего лишь один из периодов творчества этого философа от живописи. Фактически каждый раздел в монографии Маркаде (всего их тридцать) посвящен одному из таких этапов поиска мастера — от раннего импрессионизма и символизма до поздних портретов — эмблематических и натуралистичных. Малевич прошел путь от последователя Моне до « титана нового Возрождения » — именно таким он предстает на своем последнем автопортрете, репродукция которого, разумеется, есть в книге.

    24 août 2013
  • Kazimir Malévitch et l’Ukraine

    Saturday, August 24, 2013
    Укр Eng
    Log In Register
    Trends & TalksPoliticsSecurityNeighboursEconomicsSocietyHistoryCulture & ArtsNavigatorInvestigationOfficiallyOpinionsArchiveSpecialAwardsPhoto Gallery

    August 19, 2013  ▪  Oleg Kotsarev

    Kazimir Malevich and Ukrainian Avant-garde

    Jean-Claude Marcadé speaks about the obstacles keeping 20th-century Ukrainian avant-garde art from gaining worldwide renown

    Jean-Claude Marcadé, a notable French art critic and museum curator, believes that the complexities involved in the process of understanding 20th-century Ukrainian avant-garde art as a distinct phenomenon prevent it from assuming its rightful place in the worldwide cultural scene.

    According to Marcadé, information about Ukrainian culture is often perceived through a Russian lens at the international level. However, the French scholar is making efforts to change this situation.

    U.W.: What is the foundation for your claim that Kazimir Malevich was a Ukrainian painter?

    I wrote and published the first monograph about him in 1990. Earlier, there were problems with dating some of his works and life events, so I had to reconstruct his artistic evolution. Moreover, I was the first to speak about his Ukrainianness. It is not necessarily about ethnic origin—for example, art critic Dmytro Horbachov believes that Malevich’s mother was Ukrainian. This world-renowned painter matured absorbing Ukrainian geography, Ukrainian culture, Ukrainian landscapes and the Ukrainian colour palette, which is, I assure you, much more important than ethnic background or religion. However, we should not forget how Malevich realized himself in Russia and in the West, so he is not at all a 100-per cent Ukrainian painter.

    In the late 1920s, upon returning to the Soviet Union after his period of suprematism, he experienced a kind of “re-Ukrainization”. He came to Ukraine and fit into the Ukrainian artistic context of the time. He contributed to the Nova heneratsiia [New Generation] journal and, with his purity and energy of colours, became a kind of a third party in the relations between Mykhailo Boichuk’s followers and spectralists. Incidentally, he criticized the former for their imitative tendencies, saying that they put Byzantine-era clothes on collective farm workers and made replicas of icons. This is despite the fact that he himself imitated icons in the images of peasants based on iconic prototypes. I believe that his special colour palette was largely borrowed from icon painting.

    “Boy with a Knapsack”

    U.W.: To what extent is the concept of a Ukrainian avant-garde accepted in the West?

    The notion of Ukrainian historical avant-garde that existed in the first quarter of the 20th century as a self-sufficient phenomenon, rather than as part of a Russian movement, is becoming established in the West with great difficulty. People are only now becoming used to it. There are those who are fighting to have it recognized. I am happy I am not alone in this group, but things like this take time. Virtually no Russian art critic agrees with this approach.

    READ ALSO: The Art of Resistance

    U.W.:  What made the “Ukrainian avant-garde” stand out?

    Avant-garde is, in general, an international phenomenon. However, the Ukrainian avant-garde had certain distinct features of its own. First, it had special colours. Take only the role of yellow in the works of Ukrainian artists at the time: it was the saturated colour of the sun… Second, there was a special experience of space. The steppe must have played a special part in the history of Ukraine: this kind of vast “steppe-like” space is very typical of Ukrainian avant-garde painters. Hence the spirit of freedom. And, of course, there was special mirth and humour. Take, for example, Malevich’s painting “Boy with a Knapsack” (at the New York Museum of Modern Art): two squares, one bigger than the other. Or take his “Reservist of the First Division”… At the same time, Malevich knew how to be serious and tragic. His late works, such as “Peasant Between a Cross and a Sword” or the famous image of a peasant woman with a black face (which can be understood as a coffin) may be viewed as an interpretation of the tragedy of the 1930s. It is an extremely universal and symbolic interpretation, and it is hard to find any analogue in the art of that period. At the same time, we need to bear in mind that this is not the only possible understanding of such works.

     

     

    U.W.: In your opinion, why did 20th-century avant-garde artists sympathize with totalitarianism so often?

    I have often thought about this. In the former Russian Empire, they hoped that a new life would come, the old sores of “bourgeois culture” would disappear and that a revolution would wash away all the evil of the world like a flood. They perceived revolution as the youth of the planet and as an opportunity to create freely… However, they soon became victims of the revolution they had welcomed. Thus, the concept of totalitarianism was not as prominent in people’s consciousness back then as it is for us today. The situation in the West was also different: people often had an aesthetic, rather than realistic, attitude to politics.

    In any case, it was evident that this sympathy was not reciprocal: 20th-century totalitarian regimes did not particularly like the avant-garde and destroyed it when they had the chance.

    READ ALSO: The Painted Garden

    U.W.:  What are the relations between the historical avant-garde and contemporary art? Is there continuity or they at odds with each other?

    Tentatively speaking, the historical avant-garde was opposed to the Itinerant Movement in that it wanted to return to the essence, foundation and prototypes of art. It was as if avant-garde art was saying “art is not literature, or description, or a plain history of sociopolitical nature”. According to avant-garde reasoning, revolutionary art is not about depicting revolutionaries but about turning the consciousness of the observer upside down and offering an absolutely unexpected view on things. Because art evolves in cycles and it is impossible for it to remain attached to its abstract essence forever, we are now going through a different phase: contemporary art is again drawing closer to literature. It is trying to narrate, be understandable and social and reach out to the public at large. Hence the tendency to use long summaries and explanations. People want things to talk, and this is a perennial problem. Thus, we now have a “new Itinerant Movement”, although in a completely different form. I believe that this too will pass and we will see a new phase. We also need to remember something else: many of the works that are very prominent today will not maintain this status in the future. I recently read Guillaume Apollinaire’s reviews, and I should say that most of them are about works and authors that are clearly secondary and little known today.

    “Peasant Between a Cross and a Sword”

    U.W.: In your opinion, what needs to be done to help the global community learn more about the achievements of the 20th-century Ukrainian avant-garde?

    Ukraine – its society and state – must make efforts to popularize the heritage of its 20th-century avant-garde. It is very poorly known. Apart from a group of recognized top-class figures (Malevich, Aleksandra Exter, Alexander Archipenko, Oleksander Bohomazov, the Burliuk brothers, Mykhailo Larionov and a few others), Westerners have hardly heard about anyone else. Moreover, they fail to distinguish them from Russian artists. (When a retrospective show of Bohomazov’s works was held in Toulouse several years ago, the press used attributes like a “Russian cubo-futurist”). Exhibitions need to be held to actively attract attention, because in Paris, for example, countless artistic events take place at the same time. Some things are being done, but it is clearly not enough so far. Here is a telling fact about awareness of Ukraine and its art. Some 10 years ago, a Moscow correspondent of a French newspaper (they did not and still do not have special correspondents based in Kyiv and receive all their information through a Russian prism) wrote about Ukraine and mentioned a “novelist Chevchenko”. Promotion of Ukraine is not something that only Ukraine’s friends in the West should be asked to do. Rather, the country itself needs to actively contribute to the promotional effort. I recently wanted to prepare a special Ukrainian edition of a respectable journal of Slavic studies, but I found that it was very hard to get Ukrainians to contribute papers. Everyone said “yes” but few actually submitted articles.

    READ ALSO: Touching the Nerve of Time

    U.W.: What do you like about modern Ukrainian art?

    I am better acquainted with the works of the older generation. I like the pure art of Tiberiy Szilvashi and Anatoliy Kryvolap’s “figurative abstractions”. Then there is Oleksandr Dubovyk, who seems to be underestimated in Ukraine. In addition, Volodymyr Kostyrko has interesting combinations of epochs and cultures.

     

    BIO:

    Jean-Claude Marcadé is one of the world’s most authoritative researchers of avant-garde art. He holds a doctorate degree in literary studies and is the emeritus research director of the French National Centre for Scientific Research (CNRS) and the president of the “Friends of Antoine Pevsner” association. Marcadé has curated art exhibitions in Paris, Berlin, Madrid, Barcelona, Bordeaux, Saint Petersberg and other cities. He is the author of Malévitch (1990), Calder (1996), Sergueï Eisenstein. Dessins secrets (1998), Anna Staritsky (2000) and Nicolas de Staël. Dessins et peintures (2009). A Ukrainian translation of Malévitch was published in 2013.


    Тегиart, culture, Ukrainian art
    More Sharing ServicesAddThis|Share on facebookShare on twitterShare on livejournalShare on vk

    Тиждень.ua
    Субота, 24 серпня Зробити стартовою Мобільний RSS
    Укр Eng
    Увійти
    НовиниПолітикаЕкономікаСвітСуспільствоКультураІсторіяПодорожіАвтоVIP-хронікиRunetСпецтемиКолонкиБлогиАрхівНаш партнер — журнал «Український тиждень»ПошукГалереяІнфографікаВідео
    27 липня, 2013  ▪  Олег Коцарев  ▪  Версія для друку

    Промоутер України. Жан-Клод Маркаде про те, що заважає визнанню українського авангарду ХХ століття у світі

    Відомий французький мистецтвознавець і музейний куратор вважає, що складність процесу розуміння західними країнами існування окремого українського арту ХХ століття перешкоджає йому посісти належне місце у світовому культурному просторі.

    На думку Жана-Клода Маркаде, інформацію щодо української культури на міжнародному рів­­ні нерідко сприймають крізь російську призму, тож співрозмовник Тижня є одним із тих, хто докладає зусиль, щоб змінити усталену ситуацію.

    У. Т.: На чому базується ваше твердження, що Казимир Малевич є українським художником?

    – Узагалі я написав і видав у 1990 році про нього першу монографію. Раніше були проблеми з датуванням окремих його робіт і життєвих фактів – мені довелося упорядковувати творчий шлях митця. Крім того, я перший заговорив про його українськість. І йдеться не обов’язково про походження (наприклад, мистецтвознавець Дмитро Горбачов вважає, що мати Малевича українка) – всесвітньо відомий художник був вихований на українській географії, українській культурі, українському краєвиді, українській гамі кольорів, а це, повірте, значно важливіше за етнічне походження чи релігію. Хоча не можна забувати про те, як реалізувався Малевич у Росії та на Заході, тобто він не на всі сто відсотків український художник.
    Наприкінці 1920-х років, пройшовши через супрематизм і повернувшись до Радянського Союзу, він пережив таку собі «реукраїнізацію». Приїздив до України, вписавсь у її тодішній мистецький контекст, дописував у «Нову Генерацію», став зі своєю чистотою та енергією кольорів ніби третьою стороною у взаєминах бойчукістів і спектра­лістів. До речі, критикував перших за їхні стилізаторські схильності, мовляв, одягають колгоспників у візантійський одяг і відтворюють ікони. Хоча й сам робив свої – у вигляді ликів селян на основі структур іконних прообразів. Гадаю, великою мірою з ікон походять його барви.

    У. Т.: Наскільки сприймають на Заході саме поняття українського авангарду?

    – Уявлення про український історичний авангард першої чверті ХХ століття як про самостійне явище, а не частину російського важко утверджується на Заході. До цього тільки починають звикати. Є люди, які борються за його визнання, приємно, що я тут не один, але все відбувається поступово. Серед російських мистецтвознавців узагалі майже ніхто не погоджується з таким підходом.

    У. Т.: Чим вирізнялась «українська школа» авангарду?

    – Авангард загалом – явище інтернаціональне. Але український мав деякі власні виразні риси. По-перше, особливі кольори. Чого тільки варта роль жовтого в тодішніх митців! Сонячного, насиченого… По-друге, простір, його відчуття. Певно, в історії України особливу роль відіграв степ: такий «степовий», дуже широкий простір вельми характерний для українського художнього авангарду. Звідси й дух свободи. Ну, і, звичайно, особлива веселість, гумор. Взяти, наприклад, картину «Хлопчик із ранцем» того-таки Малевича (зберігається в МоМА) – два квадрати: один більший, один менший. Чи його «Ратник»… При цьому Казимир Малевич умів бути й серйозним, трагічним. Його пізні роботи, скажімо, «Селянин поміж хрестом і мечем» чи знаменита селянка з чорним обличчям (котре можна зрозуміти як труну!), можуть бути трактовані як переосмислення трагедії 1930-х років. Надзвичайно універсальне й символічне переосмислення, рівне якому важко знайти в мистецтві тих років. Водночас треба пам’ятати, що це не єдине розуміння таких творів.

    У. Т.: Як гадаєте, чому авангардисти ХХ століття так часто симпатизували тоталітаризму?

    – Мені часто доводилося міркувати над цим. У колишній Російській імперії вони сподівалися, що настане нове життя, що старі виразки «буржуазної культури» щезнуть і що революція – це потоп, який знесе все зло світу, що вона молодість планети, можливість вільно творити… Та невдовзі вони стали жертвами революції, яку вітали. Отож для них поняття «тоталітаризм» не було усвідомленим, як для нас сьогодні. Іншою була ситуація на Заході, де люди часто мали естетське, а не реальне ставлення до політики.

    У будь-якому разі очевидно, що симпатії були не взаємними: тоталітаризми ХХ століття не дуже любили авангард, а при нагоді його знищували.

    У. Т.: Які взаємини історичного авангарду із сучасним мистецтвом? Це якась тяглість чи протистояння?

    – Історичний авангард протистояв, умовно кажучи, «передвижництву» тим, що прагнув повернутися до суті, основи, першообразів мистецтва. Він ніби казав: мистецтво – це не література, не опис, не загальнозрозуміла історія соціально-політичного звучання. За авангардною логікою, революційним мистецтвом є не зображення революціонерів, а перевернення свідомості глядача, геть несподіваний погляд на речі. А оскільки мистецтво розвивається циклічно й весь час утриматися в його абстрактній суті неможливо, то сьогодні ми перебуваємо у протилежній фазі: сучасний арт знову наближається до літератури, прагне бути розповідним, а заодно і зрозумілим, соціальним, іти до широкої публіки. Звідси й потяг до розлогих анотацій, тлумачень. Люди хочуть, щоб речі говорили, – і це вічна проблема. Отож нині маємо «нове передвижництво», хоч і зовсім в інших формах, але, гадаю, це минеться, буде якийсь новий етап. Варто пам’ятати й інше: аж ніяк не все з того, що сьогодні на вид­ноті, посяде помітне місце в майбутньому. Ось я перечитував рецензії Ґійома Аполлінера – і треба сказати, більшість із них присвячені абсолютно маловідомим нині, другорядним іменам і творам.

    У. Т.: На вашу думку, що потрібно для того, аби світ краще дізнався про досягнення українського авангарду ХХ століття?

    – Україна – її суспільство, держава – має докладати зусиль до популяризації спадщини свого авангарду ХХ століття. Він дуже маловідомий. Окрім визнаних першорядних постатей (Казимир Малевич, Олександра Екстер, Олександр Архипенко, Олександр Богомазов, брати Бурлюки, Михайло Ларіонов та кілька інших), на Заході мало про кого чули. А до того ж не відрізняють їх від російського мистецтва (коли була в Тулузі кілька років тому ретроспективна виставка Богомазова, у пресі з’являлися визначення на зразок «російський кубофутурист»). Потрібні виставки, до яких необхідно дуже активно привертати увагу, адже, приміром, у Парижі водночас відбувається неймовірна кількість мистецьких подій. Щось робиться, але цього поки що відверто замало. Про рівень обізнаності з Україною та її мистецтвом багато скаже такий факт: років 10 тому московський кореспондент однієї із французьких газет (а київських спецкорів як майже не було, так і немає, вся інформація йде через російську призму), пишучи про Україну, згадав такого собі «романіста Чевченка». Промоція України – це питання не лише до її друзів на Заході, а й до неї самої. Нещодавно я хотів зробити український спецвипуск одного поважного міжнародного наукового слов’янознавчого журналу, але дуже важко домовитися з українцями про статті до нього. Всі кажуть «так», але далі цього «так» справа йде рідко.

    У. Т.: Що подобається вам із сучасного українського арту?

    – У ньому я краще знаю творчість старшого покоління. Мені імпонує чисте мистецтво Тіберія Сільваші, «фігуративні абстракції» Анатолія Криволапа. Або Олександр Дубовик, хоч його у вас, здається, недостатньо цінують. Цікаві також поєднання епох і культур у Володимира Костирка.

    Біографічна нота:
    Жан-Клод Маркаде – один із найавторитетніших у світі дослідників авангардного мистецтва, доктор літературознавства, почесний керівник досліджень у французькому Національному центрі наукових досліджень (CNRS), голова товариства «Друзі Антуана Певзнера». Куратор виставок у Парижі, Берліні, Мадриді, Барселоні, Бордо, Санкт-Петербурзі та ін. Автор книжок «Малевич» (1990); «Кальдер» (2006); «Ейзенштейн. Секретні малюнки» (1998), «Анна Старицька» (2000); «Ніколя де Сталь. Малярство та малюнки» (2009). Український переклад монографії «Малевич» вийшов 2013 року


    ТегиЖан-Клод Маркаде, мистецтво
    Тегиискусство

    12

    22
    Ви не оцінювали матеріал
    Реклама
    Останні публікаціїзгорнути
    • Море по коліна. Британці поруч з росіянами мають імідж чи не найгірших туристів у світі
      Із настанням літа мільйони британців подалися до пляжів, клубів та барів Іспанії, Греції, Кіпру й Туреччини. А відтак з’явились і перші повідомлення про цьогорічні інциденти: 18 молодиків зі Сполученого Королівства заарештовано через те, що людина дістала ножове поранення під час сутички у критському барі, п’яних молодих британців затримала місцева поліція за звинуваченням у хуліганстві; по всьому середземноморському узбережжю туристи з-за Ла-Маншу встигли «прославитися» пияцтвом, сексом у громадських місцях, нічними бійками та бешкетами.
      сьогодні, Майкл Бініон
    • Соціологічний образ українця: недовіра до влади,фінансові проблеми та проєвропейськість на тлі радянської ностальгії
      Українці не задоволені владою, особливо діями Віктора Януковича, прагнуть до євроінтеграції, здатні зі зброєю захищати Україну та не готові до російської як другої державної. Тиждень.ua зібрав образ українця з соціологічних опитувань з початку цього року.
      сьогодні, Вікторія Матола
    • Мережевий захист і контратака
      Компанії, що спеціалізуються на інтернет-безпеці нового покоління, заохочують підприємців до контратаки проти хакерів
      сьогодні, The Economist
    • Розколоті надвоє. Очевидець про події у Єгипті
      Протягом останнього тижня в Єгипті загинуло близько 1,6 тис. людей. Однак це ще не громадянська війна, як називають події в країні деякі ЗМІ. У розпалі радше інформаційна, яка ще більше роз’єднує суспільство
      вчора, Наталя Гуменюк
    • Кремль блефує. Залежність економіки України від Митного союзу свідомо перебільшується
      Залежність економіки України від Митного союзу свідомо перебільшується в межах інформаційної кампанії зі зриву Угоди про асоціацію
      вчора, Олександр Крамар
    • Вирок порожнечі життя
      «Невидимий світ» – це збірка короткометражних фільмів відомих режисерів про світ і речі в ньому, які з тієї чи тієї причини пройшли повз нашу увагу. 11 п’яти-семихвилинних фільмів пробують на прикладі одного мегаполіса, бразильського Сан-Паулу, показати те, що ми втратили, те, що, за влучною назвою стрічки Мануела де Олівейри, перейшло «з видимого в невидиме».
      вчора, Тиждень
    • Рідкісний птах
      Виставка, представлена в Музеї українського народного декоративного мистецтва у межах Міжнародного фестивалю емалі, – ретроспектива трьох попередніх десятиліть у світі міді, глазурі й високих температур.
      позавчора, Тиждень
    • Київ стає полігоном для відпрацювання сценаріїв втримання влади
      Чергові бої за Київраду 19 серпня показали, як Партія регіонів відпрацьовує на столиці сценарій збереження влади в умовах відсутності підтримки серед виборців. Наразі її рівень у Києві не перевищує 10%. Не набагато більше прихильників, найімовірніше, матиме у 2015 році й Віктор Янукович.
      позавчора, Олесь Олексієнко, Мілан Лєліч
    • Російські уроки для Обами
      Після чотирирічних безуспішних намагань перезавантажити відносини з Москвою США мають розробити кардинально нову стратегію щодо неоімперіалістичної Росії
      позавчора, Януш Бугайські
    • Міф про Україну – житницю світу. Чому аграрний сектор не може стати локомотивом економіки
      Попри рекордні врожаї, українське сільське господарство неспроможне стати драйвером економіки. Навпаки, великі інвестиції олігархічного бізнесу в АПК здатні перетворитися на джерело численних соціально-економічних проблем
      позавчора, Любомир Шавалюк

    Зворотний зв’язок
    Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв’язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
    Надіслати відгук
    Робота в Києві

    • Ревізор
    • Call-оператор
    • IT-рекрутер
    • Бухгалтер
    • Perl Developer
    • QA Engineer
    • Провізор
    Робота в Чернівцях
    Робота в Луцьку
    24 août 2013
  • Interview dans le quotidien kiévien « Den’ » (fin mai 2013)

    Жан-Клод Маркаде — про культурно-історичну анексію України

    Відомий мистецтвознавець, директор Національного центру наукових відкриттів Франції, представив у Києві авторський альбом «Малевич»
    Неля Ваверчак
    Неля Ваверчак
    6 червня, 2013 – 15:09
    К. МАЛЕВИЧ «ЗБИРАННЯ ЖИТА» / ФОТО З САЙТА20CENTURY-ART.RU

    Месьє Маркаде має досить щільний графік — його запрошують курувати виставки авангарду по всій Європі, крім того, викладає російську філософію, літературу та мистецтво, працює над створенням альбомів та читає лекції про український авангард. Те, що про митців першої половини ХХ століття, зокрема Малевича та Філонова, заговорили у сучасних європейських мистецьких колах — заслуга Жана-Клода Маркаде. Про митців-авангардистів може натхненно говорити годинами. Він відвідує українські музеї — у пошуках нових шедеврів, добре розмовляє російською та часто приїжджає до України. Нещодавно, під час «Французької весни», Маркаде у Національному художньому музеї прочитав лекцію про українських авангардистів — від Бойчука до Таталіна, на «Книжковому Арсеналі» презентував книжку «Малевич», а в останній день весни — виступав у Донецьку.

    ***

    — Ви відкрили світові явище українського авангардизму, зокрема Малевича, і багато років методично досліджували творчу спадщину митця. Скажіть, чим він вас зацікавив?

    — Мені стало очевидно, що Малевич — один із найважливіших митців усіх часів не лише України та Росії, а й усього світу. Це унікальне явище, коли після віків академізму постала міфологічна форма «Чорного квадрата» (така назва була на виставці «Нуль-десять» у Петрограді). Не стільки картина, а радше форма. А от уже концептуальна енергія, яка виникла з цієї форми, звела мистецтво до нуля. Все почалося знову. Мистецтво стало швидким і, за висловом Чернишевського, підручником життя.

    Досі побутує переконання серед обивателів, що у Малевича обмаль живопису — мовляв, мій син теж може таке намалювати. Це вже питання виховання. Сьогодні мистецтво повернулося до того, проти чого Малевич і все ліве мистецтво повстали свого часу. Авангард — пізніша назва. Опісля революції «ліві» та «праві» стали політичними дефініціями, а до того вони означали новаторів та ар’єгардів.

    Якось на міжнародному з’їзді один із мистецтвознавців сказав, що у Моне, приміром, більше матеріалу, аніж у Малевича. Я йому тоді заперечив: у китайців штрих на білому папері — це цілий світ. Малевич не просто робив такі речі в час кубофутуризму та примітивізму — він показав, що є майстром складних рішень із простором. А під час реукраїнізації Малевича, як казав Дмитро Горбачов, він знову довів свою силу художника.

    — З огляду на це, не можна не помітити, що українське мистецтво часто зараховують до «великоруського». Чому, на вашу думку, так відбувається?

    — Це вже питання до росіян. Так склалось історично, що імперія до Радянського Союзу була царською. І тоді в історії мистецтва були розділи про українське бароко та його вплив на московське. Про це ще писали за радянських часів. А тепер це вже зникло — відбувся регрес. Це політична проблема, звісно, і в імперії не було української держави ніколи, тобто були зародки, наприклад Галичина в середні віки…

    — Ні, я готова з вами посперечатися…

    — Розумієте, Україна для західних людей постає в якомусь ніби великоруському мареві. Траплялися поодинокі феномени, але не було насправді того, що є зараз, слава Богу. Січ — це предтеча держави. Звісно, не такої, як за часів Данила чи Ярослава. Але держава зі своїми внутрішніми проблемами, котра відігравала би суттєву роль на міжнародній арені, для України це нове. Для Росії — ні. Ще з часів Петра I, а згодом німкені Катерини Україна була «на окраине». Незважаючи на визнання країни, скажімо, після опису Гійомом Левассером де Бопланом своєї подорожі. Або ж, наприклад, Богдан Хмельницький думав, що його обманули московіти, він вважав можливим союз проти Польщі та проти мусульман, але насправді московіти не ставилися з повагою до його вчинків, і тому сталася катастрофа…

    Досі складно. Треба боротися. Звісно, росіяни досі не здають позицій. Для них все — російське. Я бачив скандальну, як для мене, виставку в Луврі — «Святая Русь». Хоч тема — саме Русь, але французи з огляду на переклад сприймають її як «Святая Россия». Виставка була чудова і мала великий успіх — тим гірше, бо там були хороші канали та речі, котрі рідко експонують. Але це був Рік Росії у Франції. І хоч вживали слово «Русь», а не «Россия», означення — «русский».

    — Наша газета щороку видає книжку. Вони вже виокремилися в цілу «Бібліотеку «Дня». І от одна з них називається «Сила м’якого знака». Автори-історики обґрунтовано пояснюють привласнення українського минулого, яке, між іншим, триває і зараз… Скажіть, чи є «білі плями» у спадщині Малевича у сприйнятті масової свідомості? Наприклад, Івонна Малевич, внучата племінниця художника, 2010 року на врученні премії його імені в Києві сказала, що Казимир Малевич на Голодомор відреагував не лише серією картин, а ще й писав громадянську лірику. Відомо щось про це?

    — Зізнаюсь, не знав про цю премію та про лірику теж. В архівах є багато чого не опублікованого. Але, безумовно, в його роботах була реакція на українську трагедію. Він її бачив. От чорне обличчя селянки на картині — це труна. Українська трагедія втілилася в такий образ — трагедію людства. От у чому й відмінність Малевича від усіх — він кричить через своє безмовне мистецтво.

    — Скажіть, а як сьогодні у Франції відчувають українське мистецтво?

    — Я вас розчарую: ніяк, на жаль… Є звичайно, невеликий гурт людей, котрі цікавляться. Але загалом ту ж виставку в Луврі журналісти висвітлили як «Святую Россию». Хоч виставка була історична, а не художня — там представлені всі етапи Київської Русі аж до часів Петра I. Тобто йшлося до того, аби представити становлення Росії. І було так подано, що все, що було найкращого на цій виставці — усе російське. Я тоді ж написав конкретну статтю з цього приводу. Але взяти, до прикладу, реакцію на виставку Пінзеля в Парижі — був незначний резонанс. Експозиція була зроблена не з розмахом, а ніби після «Святой России». Українці були в захваті, зокрема міністр культури. Я дуже люблю українське мистецтво, а тому вважаю, що виставка була не на рівні: експонати були в просторі, в якому вони не «дихали». Було б ліпше в Луврі, але в капелі і з доступом через лабіринт чи через сходи. Виставки — це важливі події, але вони минають. І добре, що після цієї залишився каталог. Поки що, на жаль, українське мистецтво не визнано окремо. І хоч я написав окремий том про російський авангард, я виокремлюю в ньому окрему українську школу.

    — Які вона має визначальні риси?

    — Це цілісний комплекс. Якщо коротко, то, по-перше, колір. Сонячне освітлення. І це — разюча відмінність тих, хто жив в Україні. Вона проявляється в гамі кольорів у природі, в одязі людей. Наприклад, Соня Делоне, котра виїхала з України, коли їй було сім років, дуже тепло згадує свою Батьківщину, зважаючи на те, що в ті часи вигідніше було називатись росіянкою. Ті барви пшениці, соняшників, кавунів, помідорів, котрі вона запам’ятала в дитинстві, втілились в її творчості, і так вона вплинула на свого чоловіка. Або ж Ларіонов, котрий жив у Бессарабії, його мама — українка. І його жовтий колір — сонячний, веселий. А в його подруги життя (вони одружились наприкінці життя, хоч усі їх і так вважали чоловіком та дружиною), Наталії Гончарової, зовсім інший колір — червонувато-жовтий, радше іконописний, але не від природи — вона росіянка. І ще дивовижний колір в Архипенка.

    А по-друге — простір. Цей елемент образотворчого мистецтва має особливу вагу. Відчуття простору — відчуття свободи. Те, що історичними пращурами українців були козаки, «вільні люди», котрі не знали татарського ярма, як північні люди. У росіян простір лісний. А коли порівняти супрематизм Казимира Малевича та Любові Попової, то його форми ширяють у безмежному просторі, а її — прикріплені.

    А ще особливість української школи — бароко. Цей елемент відіграв свою роль і в авангарді. Наприклад, барокові тенденції помітні в Олександри Екстер, Баранова — Россіне, навіть у Богомазова це добре видно.

    І насамкінець — гумор. Ларіонов написав «Кацапську Венеру». У нього є серія таких Венер, приміром, легкої поведінки. Уже сама назва містить заряд гумору, хоч він і не етнічний українець, але українська частина в його творчості, як і в Татліна, надзвичайно важлива. Та й потім навіть у Малевича є гумор: експоноване в Нью-Йорку геніальне біле тло та червоний і чорний квадрати — це має назву «Живописний реалізм хлопчика із ранцем». Чудова річ, квінтесенція іконописної гами! Але він дав таку назву. А я бачу в цьому серйозний український гумор. «Живописний реалізм селянки в двох вимірах» і «Живописний реалізм хлопчика з ранцем» — це енергія барв і взагалі цілий слов’янський материк.

    Неля ВАВЕРЧАК, «День»
    8 juillet 2013
  • Conférence de Jean-Claude Marcadé à Donetsk (Centre culturel Izoliatsiya) 1er juin 2013

      • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives.
        Жан-Клод Маркаде на лекции в ИЗО. Фото (с) Даниил Малюга
        Жан-Клод Маркаде на лекции в ИЗО. Фото (с) Даниил Малюга

        J’aime · Commenter · Suivre la publication · 1 juin, 11:40
        • Mariia Kulikovskaya, Даниил Малюга, Manukjans Alexander et 2 autres personnes aiment ça.
        Options
      • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives.
        Фотографии лекции Жана-Клода Маркаде в IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. https://www.facebook.com/media/set/?set=a.580602225306467.1073741836.227745353925491&type=1 Если Вы делали фото, поделитесь ими с ИЗО!
        Voir la traduction
        Фотографии лекции Жана-Клода Маркаде в @[227745353925491:274:IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives.] https://www.facebook.com/media/set/?set=a.580602225306467.1073741836.227745353925491&type=1 Если Вы делали фото, поделитесь ими с ИЗО!

        J’aime · Commenter · Suivre la publication · 1 juin, 10:26
        • Manukjans Alexander, Вадим Шулак, Olga Yefimova et 2 autres personnes aiment ça.
        • Afficher les 2 commentaires
        Options
      • Даниил Малюга
        мои любимые работы
        Voir la traduction

        Suivre la publication · 1 juin, 11:19
        • Dasha Ivanova, Manukjans Alexander et IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aiment ça.
        Options
      • Андрей Парахин

        Suivre la publication · 1 juin, 10:37
        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aime ça.
        • Afficher les 2 commentaires
        Options
      • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives.
        Жан-Клод Маркаде в IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. Фото Dima Sergeev — à IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives.
        Жан-Клод Маркаде в @[227745353925491:274:IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives.] Фото Dima Sergeev

        J’aime · Commenter · Suivre la publication · 1 juin, 10:52
        • Dasha Ivanova, Донецький Обласний Художній Музей, Ganna Gladkykh et 6 autres personnes aiment ça.
        Options
      • Liya Kurnosova y participe.
        Suivre la publication · 31 mai, 04:40

        • Alesya Bolot et IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aiment ça.
      • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives.
        Дорогие все, в IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. 9:54. Прием знакомых и любимых работ Малевича закончен. Ждем, когда Жан-Клод Маркаде определит имя обладателя Industrial Style 🙂
        Voir la traduction
        J’aime · Commenter · Suivre la publication · 30 mai, 23:54, à proximité de Donetsk

        • Bohdan Karkachov, Mykhailo Glubokyi et IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aiment ça.
        • Afficher les 2 commentaires
        Options
      • Андрей Парахин
        Казимир Малевич, « Уборка ржи », 1912
        Voir la traduction
        Казимир Малевич, "Уборка ржи", 1912

        Suivre la publication · 30 mai, 21:12
        • Dasha Ivanova, Вадим Шулак et IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aiment ça.
        Options
      • Lana Melnikova y participe.
        Suivre la publication · 30 mai, 11:53

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aime ça.
      • Андрей Парахин
        Казимир Малевич, « Полотеры », 1911-1912
        Voir la traduction
        Казимир Малевич, "Полотеры", 1911-1912

        Suivre la publication · 30 mai, 11:01
        • Вадим Шулак et IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aiment ça.
        • Voir 1 commentaire
        Options
      • Arina Fadeeva y participe.
        Suivre la publication · 30 mai, 10:38

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aime ça.
        • Voir 1 commentaire
      • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives.
        Уже назвали « Красная конница », « Дриады на дубе », « Молящаяся женщина », « Авиатор », « Девушка с гребнем в волосах », « Весна. Цветущий сад », « Черный крест », « Полуфигура в жёлтой рубашке », « Супрематическая композиция »… Дополнения принимаем до 09:00 31 мая (по изоляционному времени :))
        Voir la traduction
        J’aime · Commenter · Suivre la publication · 30 mai, 09:48, à proximité de Donetsk

        • Artem Grechka, Ирина Гамбарян et IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aiment ça.
        Options
      • Андрей Парахин
        Казимир Малевич « Красная конница » (1932)
        Voir la traduction
        Казимир Малевич "Красная конница" (1932)

        Suivre la publication · 28 mai, 06:08
        • Ganna Gladkykh, Anton Peanutov Parinov, Yaroslava Skrupnyk et 5 autres personnes aiment ça.
        • Afficher les 4 commentaires
        Options
      • Иван Головач y participe.
        Suivre la publication · 30 mai, 01:06

        • Olga Yefimova et IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aiment ça.
      • Vladimir Belenko
        !

        Suivre la publication · 30 mai, 01:02 via mobile
        • Вадим Шулак, IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. et Olga Yefimova aiment ça.
        Options
      • Elena Trofimova
        http://pics.livejournal.com/intuit_school/pic/006fg030

        Дриады на дубе

        Voir la traduction
        Suivre la publication · 28 mai, 11:38

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. et Ganna Gladkykh aiment ça.
        • Afficher les 2 commentaires
        Options
      • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives.
        В преддверии лекции Жана-Клода Маркаде и презентации книги « МАЛЕВИЧ » в IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. мы интересуемся, какие работы Малевича (кроме « Черного квадрата ») вы знаете или знаете и любите. Поделитесь этими работами на странице лекции и мы обещаем подарить изоляционный Industrial Style одному из тех фанов ИЗО в Facebook и ВКонтакте, которые это сделают! Good luck 😉
        Voir la traduction
        В преддверии лекции Жана-Клода Маркаде и презентации книги "МАЛЕВИЧ" в @[227745353925491:274:IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives.] мы интересуемся, какие работы Малевича (кроме "Черного квадрата") вы знаете или знаете и любите. Поделитесь этими работами на странице лекции  и мы обещаем подарить изоляционный @[151453885013388:274:Industrial Style] одному из тех фанов ИЗО в Facebook и ВКонтакте, которые это сделают! Good luck ;)

        J’aime · Commenter · Suivre la publication · 28 mai, 03:14
        • Anton Logov, Artem Grechka, Вадим Шулак et 6 autres personnes aiment ça.
        • Afficher les 2 commentaires
        Options
      • Karolina Chervonaya y participe.
        Suivre la publication · 29 mai, 06:29

        • Olga Yefimova et IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aiment ça.
      • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives.
        Сегодня на Книжном Арсенале Жан-Клод Маркаде подписал книгу « Малевич » для IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives., а уже в пятницу можно будет пообщаться с французским искусствоведом и услышать Лекция «Украинское авангардное искусство первой половины ХХ века» и презентация книги «Малевич»
        Voir la traduction
        Сегодня на Книжном Арсенале Жан-Клод Маркаде подписал книгу "Малевич" для @[227745353925491:274:IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives.], а уже в пятницу можно будет пообщаться с французским искусствоведом и услышать @[477482868986950:844:Лекция «Украинское авангардное искусство первой половины ХХ века» и презентация книги «Малевич»]

        J’aime · Commenter · Suivre la publication · 29 mai, 04:17
        • Victoria Fomenko, Aliona Dorosenco, Roman Blazhan et 7 autres personnes aiment ça.
        Options
      • Karina Shutay y participe.
        Suivre la publication · 28 mai, 21:42

        • Olga Yefimova et IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aiment ça.
        • Voir 1 commentaire
      • Даниил Малюга y participe.
        Suivre la publication · 28 mai, 16:17

        • Olga Yefimova et IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aiment ça.
      • Ирина Гамбарян y participe.
        Suivre la publication · 28 mai, 13:19

        • Olga Yefimova et IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aiment ça.
      • Ксюша С. y participe.
        Suivre la publication · 28 mai, 09:06

        • Olga Yefimova et IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aiment ça.
      • Dennis Lapin y participe.
        Suivre la publication · 28 mai, 11:52

        • Olga Yefimova et IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aiment ça.
      • Oksana Bondarenko y participe.
        Suivre la publication · 28 mai, 12:00

        • Olga Yefimova et IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aiment ça.
      • Dasha Ivanova y participe.
        Suivre la publication · 28 mai, 12:27

        • Olga Yefimova et IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aiment ça.
      • Валерия Цыбулько y participe.
        Suivre la publication · 28 mai, 12:41

        • Olga Yefimova et IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aiment ça.
      • Elena Trofimova
        http://cultobzor.ru/wp-content/uploads/2012/11/0423.jpg

        Молящаяся женщина

        Voir la traduction
        Suivre la publication · 28 mai, 12:07

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. et Ganna Gladkykh aiment ça.
        Options
      • Elena Trofimova
        http://staratel.com/pictures/malevich/pic9.jpg

        Авиатор

        Voir la traduction
        Suivre la publication · 28 mai, 12:00

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. et Olga Yefimova aiment ça.
        Options
      • Artem Puponin y participe.
        Suivre la publication · 28 mai, 09:03

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives., Olga Yefimova et Dima Sergeev aiment ça.
      • Ganna Gladkykh
        http://commons.wikimedia.org/wiki/File:Девушка_с_гребнем_в_волосах.png

        File:Девушка с гребнем в волосах.png – Wikimedia Commons

        commons.wikimedia.org

        This applies to Australia, the European Union and those countries with a copyright term of life of the author plus 70 years.

        Suivre la publication · 28 mai, 07:26, à proximité de Donetsk
        • Petro Akzhygitov et IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aiment ça.
        • Voir 1 commentaire
        Options
      • Nataliya Vyshnevetska
        К сожалению, не смогла найти в электронном виде картины « Рыбаки с Азова » и « Осень » (видела их где-то в музее в Италии, если не ошибаюсь), поэтому вот другая – Весна. Цветущий сад (1904)
        К сожалению, не смогла найти в электронном виде картины "Рыбаки с Азова" и "Осень" (видела их где-то в музее в Италии, если не ошибаюсь), поэтому вот другая - Весна. Цветущий сад (1904)

        Suivre la publication · 28 mai, 07:12
        • Lina Kushch, IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. et Olga Yefimova aiment ça.
        • Voir 1 commentaire
        Options
      • Taras Ivanov y participe.
        Suivre la publication · 28 mai, 06:04

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aime ça.
        • Voir 1 commentaire
      • Katya Semenyuk
        Казимир Малевич, Черный крест, 1920, холст, масло
        Voir la traduction
        Казимир Малевич, Черный крест, 1920, холст, масло

        Suivre la publication · 28 mai, 05:46
        • Katya Semenyuk, Bohdan Karkachov, Svetlana Musienko et 2 autres personnes aiment ça.
        • Voir 1 commentaire
        Options
      • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives.
        А между тем на странице лекции во vkontakte.ru уже вспомнили « Красный четырёхугольник », « Голову крестьянина », « Полет на аэроплане », « Жатву », « Цветочницу », « Красный дом »…. 🙂
        Voir la traduction
        J’aime · Commenter · Suivre la publication · 28 mai, 05:32

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aime ça.
        • Voir 1 commentaire
        Options
      • Artem Grechka
        Сложное предчувствие: Полуфигура в жёлтой рубашке 1928-1932
        Complex Presentiment: Half-Figure in a Yellow Shirt 1928-1932
        Voir la traduction
        Сложное предчувствие: Полуфигура в жёлтой рубашке 1928-1932<br />
Complex Presentiment: Half-Figure in a Yellow Shirt 1928-1932

        Suivre la publication · 28 mai, 03:11
        • Olena Povoliaieva, Alesya Bolot, Artem Grechka et 6 autres personnes aiment ça.
        • Voir 1 commentaire
        Options
      • Любовь Новикова
        Супрематическая композиция, 1916
        Voir la traduction
        Супрематическая композиция, 1916

        Suivre la publication · 28 mai, 03:12
        • Ирина Гамбарян, Lina Kushch, Андрей Парахин et 5 autres personnes aiment ça.
        • Voir 1 commentaire
        Options
      • Любовь Новикова y participe.
        Suivre la publication · 28 mai, 03:11

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aime ça.
      • Dmytro Korobko y participe.
        Suivre la publication · 27 mai, 17:55

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aime ça.
      • Владимир Аверин y participe.
        Suivre la publication · 27 mai, 20:58

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aime ça.
      • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives.
        Олена Осипчук представляє нове видання Rodovid Press– монографію « МАЛЕВИЧ ». Зустріч з її автором відбудеться в IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. 31 травня! https://www.facebook.com/photo.php?fbid=553051364741247&set=a.553050961407954.1073741838.547196475326736&type=1
        Photo

        Album sans titre

        Фамильное издательство huss презентует свой новый проект – интернет-маркет ArtHuss.Авторы книг в рамках проекта представляют свои книги.

        Фамильное издательство huss презентует свой новый проект – интернет-маркет ArtHuss. Авторы книг в рамках проекта представляют свои книги.

        Par : ARTHUSS.com.ua

        J’aime · Commenter · Suivre la publication · 27 mai, 08:00
        • Ирина Гамбарян et IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aiment ça.
        Options
      • Ana Mirica y participe.
        Suivre la publication · 26 mai, 07:29

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aime ça.
      • Nast’ko Markoffochka y participe.
        Suivre la publication · 25 mai, 14:23

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aime ça.
      • Andrey Korablev y participe.
        Suivre la publication · 27 mai, 01:59

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aime ça.
      • Vera Ganzha y participe.
        Suivre la publication · 26 mai, 14:35

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aime ça.
      • Victoria Fomenko y participe.
        Suivre la publication · 27 mai, 03:39

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aime ça.
      • Evgeniya Tsulina y participe.
        Suivre la publication · 24 mai, 23:05

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives., Alesya Bolot et Elena Lam aiment ça.
      • Vladimir Belenko y participe.
        Suivre la publication · 23 mai, 04:10

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aime ça.
      • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. y participe.
        J’aime · Commenter · Suivre la publication · 23 mai, 04:41

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aime ça.
      • Елена Антоненко y participe.
        Suivre la publication · 23 mai, 22:38

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aime ça.
      • Julia Korsun y participe.
        Suivre la publication · 22 mai, 01:21

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aime ça.
      • Rita Meleiro y participe.
        Suivre la publication · 21 mai, 06:14

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aime ça.
      • Ruben Dias y participe.
        Suivre la publication · 21 mai, 06:48

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aime ça.
      • Ganna Gladkykh y participe.
        Suivre la publication · 21 mai, 08:32

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aime ça.
      • Juliya Matyukhina y participe.
        Suivre la publication · 21 mai, 06:58

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aime ça.
      • елена глубокая y participe.
        Suivre la publication · 21 mai, 10:42

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aime ça.
      • Maiia Saienko y participe.
        Suivre la publication · 21 mai, 12:06

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aime ça.
      • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives.
        В предисловии к украинской редакции текста Маркаде пишет: «Есть элемент, который отличает мою работу от большинства других исследований о Малевиче – это внимание к украинским корням художественной поэтики Малевича, которые замалчивают или затуманивают, и не только в исследованиях российских. Во всех моих статьях и книгах про так называемый «российский авангард» я различаю в этом мощном и новаторском художественном потоке три направления или «школы»: петербуржскую, московскую и украинскую (к которой принадлежит и Малевич)».
        Voir la traduction
        J’aime · Commenter · Suivre la publication · 21 mai, 02:35, à proximité de Donetsk

        • Olena Oleksandra Chervonik, Valentyna Chechyk, Lidia Lykhach et 2 autres personnes aiment ça.
        Options
      • Olena Povoliaieva y participe.
        Suivre la publication · 20 mai, 13:22

        • Alesya Bolot, IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. et Olga Yefimova aiment ça.
        • Afficher les 4 commentaires
      • Елена Серожим y participe.
        Suivre la publication · 20 mai, 20:02

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. et Olga Yefimova aiment ça.
      • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. y participe.
        J’aime · Commenter · Suivre la publication · 20 mai, 20:31

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aime ça.
      • Тамара Коренева y participe.
        Suivre la publication · 20 mai, 20:38

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. et Olga Yefimova aiment ça.
      • Андрей Парахин y participe.
        Suivre la publication · 20 mai, 22:28

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. et Olga Yefimova aiment ça.
      • Evgenia Kubanova y participe.
        Suivre la publication · 20 mai, 22:34

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. et Olga Yefimova aiment ça.
      • Alla Kolesnikova y participe.
        Suivre la publication · 20 mai, 22:42

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. et Olga Yefimova aiment ça.
      • Anastasia Medianik y participe.
        Suivre la publication · 20 mai, 23:21

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. et Olga Yefimova aiment ça.
      • Nataliya Vyshnevetska y participe.
        Suivre la publication · 21 mai, 00:04

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. et Olga Yefimova aiment ça.
      • Алексей Короед y participe.
        Suivre la publication · 21 mai, 02:11

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. et Olga Yefimova aiment ça.
      • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives.
        Вадим, ждем всю Киевская Школа Фотографии в Донецке!
        Voir la traduction
        J’aime · Commenter · Suivre la publication · 20 mai, 13:50

        • Afficher les 2 commentaires
        Options
      • Mykhailo Glubokyi y participe.
        Suivre la publication · 20 mai, 22:43

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives., Olga Yefimova et Manukjans Alexander aiment ça.
      • Вадим Шулак y participe.
        Suivre la publication · 20 mai, 15:05

        • Alesya Bolot, Olga Yefimova et IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aiment ça.
      • Roman Blazhan y participe.
        Suivre la publication · 20 mai, 14:57

        • Alesya Bolot et IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aiment ça.
      • Marina Samokhina y participe.
        Suivre la publication · 20 mai, 14:58

        • Alesya Bolot, Olga Yefimova et IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aiment ça.
      • Manukjans Alexander y participe.
        Suivre la publication · 20 mai, 14:55

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aime ça.
      • Мамина Радость y participe.
        Suivre la publication · 20 mai, 14:24

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aime ça.
      • Konstantin Leonenko y participe.
        Suivre la publication · 20 mai, 14:25

        • Aliona Dorosenco et IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aiment ça.
      • Yana Loginova y participe.
        Suivre la publication · 20 mai, 14:33

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aime ça.
      • Вадим Васин y participe.
        Suivre la publication · 20 mai, 13:48

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. et Olga Yefimova aiment ça.
      • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives.

        J’aime · Commenter · Suivre la publication · 20 mai, 13:48
        • Oleg Filip, Тамара Коренева et 2 autres personnes aiment ça.
        Options
      • Eleonora Vetrova y participe.
        Suivre la publication · 20 mai, 13:37

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. et Olga Yefimova aiment ça.
      • Αννούλα Αγαφονουα y participe.
        Suivre la publication · 20 mai, 13:23

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. et Olga Yefimova aiment ça.
        • Afficher les 2 commentaires
      • Kateryna Iakovlenko y participe.
        Suivre la publication · 20 mai, 13:29

        • Alesya Bolot, Olga Yefimova et IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aiment ça.
      • Darja Kurennaja y participe.
        Suivre la publication · 20 mai, 13:30

        • Alesya Bolot, Olga Yefimova et IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aiment ça.
      • Юлия Грачева y participe.
        Suivre la publication · 20 mai, 13:27

        • Alesya Bolot, Olga Yefimova et IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aiment ça.
      • Αννούλα Αγαφονουα
        о да, это стоящее дело!!!
        Voir la traduction
        Suivre la publication · 20 mai, 13:23, à proximité de Donetsk

        • Alesya Bolot et IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aiment ça.
        Options
      • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. y participe.
        J’aime · Commenter · Suivre la publication · 20 mai, 13:19

        • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aime ça.
      • Лара Белозерова y participe.
        Suivre la publication · 20 mai, 13:22

        • Alesya Bolot, IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. et Olga Yefimova aiment ça.
      • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. a mis à jour la photo de l’évènement.

        J’aime · Commenter · Suivre la publication · 20 mai, 13:18
        • Olena Povoliaieva et IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aiment ça.
        Options
      • IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. a créé l’évènement.
        J’aime · Commenter · Suivre la publication · 20 mai, 13:17

        • Василий Гураль et IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives. aiment ça.
      Publications plus anciennes…
    Mobile Retrouver des amis Badges Personnes Pages Lieux Applications Jeux Musique
    À propos de Créer une publicité Créer une Page Développeurs Emplois Confidentialité Cookies Conditions d’utilisation Aide
    Facebook © 2013 · Français (France)
    23 juin 2013
  • LE SUPRÉMATISME DE MALÉVITCH OU L’ART COMME RÉALISATION DE LA VIE. UTOPIE OU PRÉ-VOYANCE DE L’AVENIR

    Супрематизм Малевича или искусство как реализация жизни.

    Утопия или предвидение будущего ?

     

     

    Проблема жизнь/искусство была представлена в виде вопроса, особенно настойчивым образом, в России с 19 века. В осознании этой биполярности следует видеть специфическую черту русской мысли вообще, черту, отличавшую её, скажем,  от философской традиции, восходящей к грекам. Ведь есть в русской мысли экзистенциальный инвариант, который склоняет её к тому, чтобы не отделять философское мышление от жизненного опыта. Итак философская традиция, начиная с Хомяковa, делается религиозной философией, в которой умозрительное и переживаемое бытие тесно связаны.

    Я говорю здесь об этом факте, ссылаясь на русскую историю мысли, к которой, в рамках Русской империи, Малевич прямо примыкает. Но не надо забывать : на Руси первым « религиозным философом » безусловно является в 18 веке украинец Сковорода. Мало известно о круге чтения Малевича, который в своих философских трактатах почти никогда не ссылается на определённые системы. Тем не менее многие исследователи связывали супрематическую философию с определёнными течениями в истории философии. Таким образом, можно было бы увидеть несколько стыковых моментов между супрематизмом и мыслью Сковороды. Например – идея Сковороды, что «философия мистицизма, исходящая из твёрдого чувства, что сущность бытия находится за пределами чувственной реальности»; или пантеистический уклон; или ещё «раскрытие неполноты и неправды чувственного бытия»; наконец – мистический монизм.

    Философская и богословская лексика передают этот сосуществующий дуализм. Слово «бытие» обозначает и онтологическую сущность и существование; или ещё – слово «кафоличность» стало на Руси «соборностью», что, по моему мнению, указывает на семантический сдвиг к идее универсальной, одновременно онтологической и эмпирической общности.

    В своей докторской диссертации Эстетические отношения искусства и действительности (1855), Чернышевский развивает идею Белинского, следуя которой поэзия находится там, где жизнь. Белинский основывает свою эстетику на идее, что искусство и, следовательно, прекрасное, это жизнь; прекрасное подчинено жизни, является её отображением. Однако, для Чернышевского речь не идёт о копировании действительности, о её фотографировании. Наоборот, искусство заключается в том, чтобы увидеть в действительности то, что полезно для общества, что указывает на путь, по которому следует идти. Реалистическая материалистическая эстетика должна кристаллизовать лучшее в действительности. Следовательно, реальным является социальный идеал – всякое искусство ангажировано, тенденциозно. Чернышевский может в своём романе Что делать? высказать такой афоризм – «Поэзия в правде жизни».

    Начиная с символистов, жизнь, как социальное бытие (« Gesellschaftliches Sein » Маркса), отвергнута из жизни в угоду высшей реальности. Известен афоризм Вячеслава Иванова – « a realibus ad realiora » – от реального к более реальному. Никогда антиномия между жизнью и искусством не была доведена до тех пределов, как в символистской эстетике. Эта последняя устремлялась к преображению феноменального мира в свете ноуменального  мира. Это устремление вело к онтологическому пересозданию жизни при помощи теургического действия [ по определению Бердяева – «Теургия — искусство, творящее иной мир, иное бытие, иную жизнь, красоту как сущее. Теургия преодолевает трагедию творчества, направляет творческую энергию на жизнь новую… Теургия есть действие человека совместно с Богом, — богодейство, богочеловеческое творчество.»] . Однако она должна была констатировать невозможность слияния искусства и бытия–сущего. Бердяев пишет  – « Символизм есть путь, а не последняя цель, символизм – мост к творчеству нового бытия, а не самое новое бытие» (1916, 233)

    Начиная с футуризма, антиномия жизни и искусства сильно затушёвывается. Возьмём два главные антагонистические направления, которые господствовали в русском авангарде, начиная с 1914 года – супрематизм и конструктивизм.

    Для конструктивистов существует лишь одна жизнь со своими экономическими социальными идеологическими проблемами –искусство должно содействовать преобразованию именно этой жизни. Как в эстетике Чернышевского, искусство является средством, но принципиальная разница с ней лежит в том, что для конструктивистов искусство не является отображением действительности, у искусства есть своя автономная функция, свои ему присущие законы, которые вне всякой идеологии. Именно как самодовлеющая сила, искусство моделирует, преобразовывает действительность, в которой оно черпает то, что ему необходимо, адекватно, целесообразно.

    По мнению одного из видных теоретиков советского конструктивизма–продуктивизма, Бориса Арватова, конструктивизм определяется как искусство технического мастерства, реальных материалов, источником которого являются Сезанн и в России  Татлин, Родченко, братья Стенберги. Арватов противопоставляет конструктивизм экспрессионизму, то есть искусству субъективных и эмоционально архаических форм, источником которого являются Ван Гог и за ним Кандинский, Поль Клэ, Кокошка… Для Арватова конструктивизм ставит жизнь выше искусства и стремится делать искусство живым. Тогда как экспрессионизм ставит искусство выше жизни и стремится к передаче жизни в виде искусства. Кроме того, конструктивизм уделяет первое место целесообразности формы, тогда как экспрессионизм даёт это первое место самой форме.

     В этом плане, Арватов не знает, какое место назначить супрематизму Малевича, который был в 20 веке самой радикальной революции в изобразительном искусстве, сведя живописное изображение к самому высшему минимализму. Ведь и у супрематизма источником является также Сезанн и техническое мастерство также не чуждо ему. Только, в отличие от конструктивизма, и это отличие весьма существенное, Малевич вписывает живописное действо в совершенно специфическую философию мира, которая ничего общего не имеет с конструктивистской социо–политической идеологией. Итак, для супрематизма антиномия жизнь/искусство предстаёт совершенно новым образом, так как она ставит под вопрос как раз эти два термина и придаёт им значение, которое приобретает всю свою ценность лишь в построении супрематической системы, которое охватывает все ветви человеческой деятельности – экономической, политической, культурной, религиозной. Малевич радикально отличает «старый зелёный мир мяса и костей», где «разум человеческий устраивает государственные огороды на культурно–гуманно–экономических харчевых выводах» (Собр. соч. в пяти томах, 1, 173), – и «живой мир», управляемый «интуитивным мировым движением энергийных сил» (Собр. соч. в пяти томах, 1, 182) Это отличие никак не устанавливает дуализма между жизнью, организованной человеческим разумом для его удобства, и жизнью, которую можно было бы квалифицировать как «космическую». Вся малевическая мысль строго монистична. Существует лишь один живой мир и задача искусства в выявлении этого мира, в содействии его эпифании. Это оперируется с самого начала отрицанием предметного мира, являющимся первым шагом к «освобождённому ничто», к беспредметному миру, единственной живой реальности. До сих пор искусство было либо средством украшения жизни, либо «учебником жизни» (по Чернышевскому), либо орудием, черпающим свою силу от трансформации социо–политической жизни  (по конструктивизму), либо несовершенным выявлением другой жизни (по символизму). У Малевича же «общежитие», то есть повседневная жизнь, является рядом культурных феноменов : «Чтобы жилось мне хорошо, сытно и удобно, покойно […] стремлюсь победить природу и её стихию, чтобы она мне не чинила бедствий и беспокойства […] Погоня за совершенной культурой напоминает мальчика, выдувающего мыльный пузырь. Выдувает в нём красочные переливы и старается выдуть пузырь больше и больше. И в самый расцвет пузырь лопается, ибо мальчику не виден его конец, и приходится выдвигать новый. Так лопается культура за культурой, и никогда не будет покоя.» (Собр. соч. в пяти томах, 1, 171)

    Единственная жизнь та, у которой есть всеобщая интуитивная цель :

    «Интуиция – зерно бесконечности, в ней рассыпает себя и всё видимое на нашем земном шаре […]  Шар земной не что иное, как комок интуитивной мудрости, которая должна бежать по пути бесконечного.» (Собр. соч. в пяти томах, 1, 172)

    Итак искусство состоит в том, чтобы включиться во всеобщее движение, ведущее к абсолютной беспредметности : здесь происходит идентификация живописного действа и движения мира. Малевический дискурс развивает радикальное монистическое мировоззрение и не допускает никакого символизирующего или иллюзионистического компромисса. Действие искусства устремлено к обнажению бытия – мира как беспредметности. В этом же смысле следует понимать принцип «экономии», который Малевич провозгласил как «пятое измерение» искусства. Речь не идёт ни об одной формальной редукции изображения к минимальным единицам, ни об одной радикализации «явно метонимической ориентации кубизма» (по формулировке Романа Якобсона), – речь идёт о слиянии действа искусства с беспредметным движением :

    «Человек – организм энергии, крупица, стремящаяся к образованию единого центра […] В силу того, что мировая энергия земного шара бежит к единому центру, – и все экономические предлоги должны будут стремиться к политике единства.» (Собр. соч. в пяти томах, 1, 182)

    Итак малевическая «экономия» является онто–теологической категорией, у которой есть конвергенция с некоторыми аспектами богословского понятия о «домостроительстве», по–гречески «икономия». Не буду говорить здесь о некоторых важных пунктах супрематической теории и философии, как то – об искусстве как «чистом действии», двигателем которого является «возбуждение», то есть всеобщий Ритм вселенной, имеющий целью создание нового «миростроения», – и не о противопоставлении между «природой» и «культурой», – или о противопоставлении между «харчевой» экономией и экономией, освобождающей ничто…

    Хочу остановиться на статье, которую Малевич написал в Витебске 15 февраля 1921 года под заглавием «Лень как действительная истина человечества». Малевич интегрировал в свою супрематическую систему идеи, которые были изложены французским марксистом, зятем Карла Маркса, Полем Лафаргом, в брошюре 1883 года Le droit à la paresse (Право на леность), изданной в России в 1905 и 1918 годах. Экзегет мысли Малевича,     швейцарский писатель и искусствовед Феликс Филипп Ингольд пишет : «Ортодоксальный марксист Лафарг, находящийся, однако, в боевой оппозиции к декретированному ‘праву на труд‘, провозглашенному в 1848 году и возведённому в пролетарскую догму, предпринимает попытку освободить лень от клейма порока, а труд – от ореола гражданской добродетели. С утрированной парадоксальностью он клеймит пролетарскую одержимость трудом как ‘духовное заблуждение‘. Религию труда как причину всякой ‘индивидуальной и социальной нищеты‘, демона труда как ‘ужаснейшую напасть‘, когда–либо поражавшую человечество : право на труд, – по его словам,-есть не что иное, как право на бедность и посему должно быть заменено на противоположное : ‘труд надо не превозносить, а запретить‘. Это требование доказывается Лафаргом в процессе блестящего теоретико–экономического экскурса и целым рядом примеров унижения и самоунижения пролетариата, а также заключительным провозглашением лени ‘матерью искусств и благородных добродетелей‘. ‘Подобно Христу, печальному олицетворению античного рабства, пролетарии – мужчины, женщины, дети в течение веков с усилием взбираются на крутую голгофу страданий; в течение веков сокрушает их кости, убивает их тело, терзает нервы; в течение веков голод поражает их внутренности и возбуждает галлюцинации в их мозгу!…

    О леность, сжалься над нашей бесконечной нищетой! О леность, мать искусства и благородных добродетелей, излей свой целительный бальзам на страдающее человечество!’.»

    Со своей стороны, Малевич констатирует, что для капиталистического, как и для социалистического общества труд сакрализован, он принадлежит к кардинальным добродетелям социального человека. Малевич объявляет подложным всеобщий консенс, вульгарной формой которого является максима – «лень – мать пороков», или распространённый в революционной России лозунг «Не трудящийся, да не ест», перифразировка изречения Апостола Павла. Мало того, художник по своему излагает библейские рассказы о проклятии труда после грехопадения и о том, как «Бог через шесть дней построил весь мир, и видно, что седьмой день был отдыхом. Сколько этот день должен продолжаться, нам неизвестно, во всяком случае, седьмой день – это день отдыха.» (Собр. соч. в пяти томах, 5, 183-184) Для супрематиста – это именно модель движения вперёд человечества, которое может реализоваться лишь в течение веков, но к которому человечество должно стремиться вместо того, чтобы рассмотреть труд под углом производства временно утилитарных вещей, единственно назначенных для вечно неутоленного удовлетворения материальных потребностей. Человечество должно прийти к тому, чтобы обзавестись средствами знания и техники, которые позволят ему освободиться от предметного веса : «Таким образом, оно освободится от труда и обретёт покой, вечный отдых как лень, и войдёт в образ Божества. Так оправдается легенда о Боге как совершенстве ‘Лени‘.» (Собр. соч. в пяти томах, 5, 184). А финальный аккорд : «Социализм несёт освобождение в бессознательном, клеймя <её>, не зная того, что лень породила его. И этот сын в безумии клеймит её как мать пороков, но это ещё не тот сын, который снимет <клеймо>, и потому я этой небольшой запискою хочу снять с <её> чела клеймо позора и сделать её не матерью пороков, а Матерью Совершенства.» (Собр. соч. в пяти томах, 5, 187)

    Этот текст безусловно связан с большим трактатом Малевича, своего рода суммой его философской мысли, а именно Мир как беспредметность или вечный покой. Искусство в центре всего грандиозного мировоззрения основателя супрематизма. Такое даже впечатление, когда читаешь его тексты, что для него мир состоит, сделан из живописного; конечно, не надо под «живописным» подразумевать смысл, который оно получает в «живописи» – ведь живопись, в частности станковая живопись, является датированным историческим феноменом, где «живописное как таковое» наличествует, но смешанное с гетерогенными элементами, затемняющими его своей случайностью.  Живописное как таковое предшествует «истории живописи». Между Четыреугольником, так называемым «Чёрным квадратом на белом фоне создаваемым между 1913 и 1915 годами, и четырёхугольным Белым на белом», так называемым «Белым квадратом на белом фоне» 1918 года, речь больше не идёт ни о лишь зависящем от обстоятельств жесте исключения предмета из искусства, ни лишь о субъективном описании «внутреннего мира», ни лишь о пуризме, устанавливающем код чистых изобразительных соотношений, ни лишь о формализме самодовлеюще комбинирующихся элементов. Речь идёт об освобождении взгляда в направлении бытия, в смысле формулировок Гуссерля и за ним Хайдегерра : «Через заключение в скобки (Einklammerung) сущего взгляд освобождается для бытия.» Тут абсолютная революция Малевича – не человек располагает свободой создать «маленькие автономные миры», а свобода располагает человеком. Из недр Ничто, беспредметного, живой жизни мира, исходит возбуждение, то есть ритм этой свободы. Таким образом, супрематизм не является лишним живописным рецептом, он является «новой духовностью», как пишет французский философ Эммануэл Мартино, выпустивший в 1977 году пионерскую книгу о месте супрематизма Малевича в истории философии; в этой «новой духовности» «человек, имитируя Ничто и ‘беспредметному‘ богу, научился бы стать чистой свободой».

    Ясно, что, исходя из этого, Малевич отвергает культурную гуманистическую традицию, основанную на лже–ориентации жизни, прогресса, утилитаризма. Таким же образом, искусство отрицается под его случайной формой, например, под формой «стилей», поскольку оно подчиняется неподлинности культуры. Итак Малевич может утверждать – «Живопись давно изжита, и сам художник предрассудок прошлого.» (Собр. соч. в пяти томах, 1, 189) Но искусство в себе, как творчество, выявляющее беспредметное, находится  в начале и в конце всего :

    «[В ритме и в темпе] выражается религиозность духа, в звуках, в знаках чистых без всяких объяснений – действо, и только, жест очерчивания собой форм […] Люди, в которых религиозный дух силён, господствует, должны исполнять волю его, волю свою и служить, как он укажет, телу, делать те жесты и говорить то, что он хочет, они должны победить разум и на каждый раз, в каждое служение строить новую церковь жестов и движения особого.

    Такой  служитель является Богом, таким же таинственным и непонятным, – становится природной частицей творческого Бога.

    И может быть постигаем разумом, как и всё.

    Тайна – творение знака, а знак вид тайны, в котором постигаются таинства нового.» (Собр. соч. в пяти томах, 1, 147)

    Здесь Малевич использует словарь символистов, чтобы ему придать новый семантический импульс. То, что для символистов является непостижимой областью высших реальностей, является для Малевича единственной реальной областью творчества hic et nunc, %3

    23 juin 2013
  • encore sur les faux tableaux de l’avant-garde russe

     

     

    Süddeutsche Zeitung Nr. 136, Samstag, 15. Juni 2013 FEUILLETON 13

    page1image1600

    VON CATRIN LORCH

    Russisches Roulette

    Museen und Kunsthistoriker kapitulieren vor der Flut von gefälschten Bildern der sowjetischen Avantgarde. Beobachtungen auf einem sehr gefährlichen Markt

    Es ist ein Coup, den das Bundeskriminalamt am Donnerstag der Presse melden konnte: Man habe einen Ring zerschlagen, der Kunstwerke der so- wjetischen Avantgarde gefälscht habe, darunter Werke von Natalia Goncharova, Kasimir Malewitsch, Wassily Kandinsky und Michail Larionov (SZ vom 14.6.). „Nach der- zeitigem Ermittlungsstand haben die Beschuldigten seit 2005 insgesamt über 400 mutmaßlich gefälschte Kunstgemälde für vier- bis siebenstellige Eurobeträge verkauft“, heißt es in der Pressemitteilung. Mehr als hundert Beamte des Bundeskriminalamts durchsuchten 28 Wohnungen, Geschäftsräume, Lager und Kunstgalerien unter anderem in München, Wiesbaden und Köln. Zwei Männer wurden festgenommen, sie gelten als Kopf einer international agierenden Bande von sechs Kunstfälschern und sollen allein in Spanien und Deutschland Fälschungen für mehr als zwei Millionen Euro verkauft haben.

    Nach dem Fall des vor zwei Jahren verurteilten Wolfgang Beltracchi ist dies erneut ein Beleg, in welchem Ausmaß Kunst gefälscht und gehandelt wird. Doch warum ermitteln jetzt Kriminalbeamte verdeckt, erbitten Amtshilfe in Israel und der Schweiz? Warum der Aufwand? Wer sie- benstellige Beträge übrig hat, um sie in zweifelhafte Kunst zu investieren, kann nicht unbedingt auf Mitleid rechnen. Doch richten die in die Kunst eingeschleusten Bilder mehr an, als dass ein paar Betrogene die Keilrahmen diskret in den Keller schaffen müssen. Und nicht nur gierige Sammler, die glauben, günstig das ergattern zu können, was auf Auktionen für zweistellige Millionensummen gehandelt wird, haben den Schaden. Wo es um die sowjetische Avantgarde geht, zerstört kriminelle Energie eines der schönsten und wichtigsten Kapitel der jüngeren Kunstgeschichte. Denn vor der Flut der Fälschungen kapitulieren Wissenschaftler, Museumsdirektoren und Kuratoren.

    Warum ermitteln Kriminalbeamte verdeckt, erbitten Amtshilfe

    in Israel und der Schweiz?

    Wer in diesem Feld recherchiert, hört viele Geschichten, allerdings will kaum jemand zitiert werden. Der Museumsmann, der seine Vorbehalte gegenüber einer Sammlung äußert, hat wenige Stunden nach dem Gespräch eine Unterlassungsklage auf dem Tisch liegen. Sein Kollege, der als Wissenschaftler lange als internationale Instanz galt, hat sich aus seinem Fachgebiet zurückgezogen – es gebe einfach zu viele Fälschungen. Wieder ein Kollege erzählt von Unfällen, denen Kunsthistoriker erliegen, die Fälschern in den Weg geraten. Dass es viele, konkurrierende Fälscherringe gebe, erklärt ein Sammler, der die Szene kennt, auch weil er lange in Moskau lebte. Auch er will nicht zitiert werden.

    Wer also diesen grauen Markt beschreiben will, das Umfeld, in dem wenig abgesicherte Kunst gehandelt wird, folgt gerne einer Einladung in ein Zollfreilager bei Zürich, wo sich während der Art Basel ein paar Interessierte eine Kollektion zeigen lassen. Der in Frankfurt lebende Sammler Michael Kroll sagt, die Gemälde aus dem kleinen Holzverschlag, die jetzt entlang der Wände auf dem Boden aufgereiht sind, habe er überwiegend von seinem Vater geerbt. Fast schüchtern hebt er eins nach dem anderen auf, präsentiert sie von vorne und von der Rückseite, wo viele signiert sind, auf anderen stehen noch Zahlen – die alten Preise – oder die Markierung einer Ausstellung. Gontscharowa, Malewitsch, El Lissitzky, ein zusammengefalteter Wandteppich von Lyubov Popova, Leinwände von Iwan Puni, Alexandra Exter, Rodtschenko.

    Vor Kroll stehen ein Kunstfreund aus Paris, der ihm erst gestern auf der Art Basel vorgestellt wurde, der ehemalige Duisburger Museumsdirektor Raimund Stecker, eine Kunstvermittlerin, bald treffen noch ein paar Gäste aus der Schweiz ein. Sie alle sind skeptisch – andererseits: Die Bilder sehen phantastisch aus, sind gut erhalten, wo die Rückseiten etwas schief in den Rahmen sitzen, wirkt die Kunst nur umso authentischer. Sie alle möchten ja glauben, was ihnen erzählt wird. Dass die Gemälde schon vor dem Zweiten Weltkrieg mit dem polnischen Vater nach Israel ausreisten, dass hier ein ungehobener Schatz liegt. Auch weil ihnen vorsichtig angezeigt wird, dass dieser jetzt zwar in eine Stiftung eingebracht wird, es aber, vor allem zur Finanzierung von wissenschaftlichen Untersuchun- gen, durchaus geschehen könne, dass das eine oder andere Werk demnächst doch verkauft werden muss. Was für einen Sammler bedeutet: Man kann hier, jen- seits der ausgeleuchteten Auktionssäle, vielleicht günstig etwas haben.

    Vermeintliche Expertisen sind Hinweise zur Lagerung oder zum Erhaltungszustand

    Knapp einhundert Bilder stehen bereit, mehrere Leinwände von Alexandra Exter, ein noch nie ausgestelltes Selbstbildnis von Rozaleva als Herzdame, El Lissitzkys Abstraktionen auf Holz und Leinwand, ein figurativer Malewitsch. „Natürlich wäre die Sammlung eine Sensation, wenn sie echt ist“, sagt Reinhard Spieler, Direktor des Wilhelm-Hack-Museums in Ludwigshafen, bei dem sich der Sammler vor einigen Jahren mit einem Ausstellungsprojekt vorgestellt habe. Doch er hatte seine Zweifel, angefangen bei der „unseriösen Visitenkarte“. Dass niemand die Sammlung kannte, sei zudem „ungewöhnlich“. Schließlich wurde die Kollektion dann zum Jahreswechsel unter dem Titel „Revolution in der Kunst. Russische Avantgarde um 1920“ im Museum Moderner Kunst Wöhrlen in Passau vorgestellt. Doch die Schau schlug keine Wellen – auch die inter- nationale Kritik ist vorsichtig geworden, wo Spektakuläres aus anonymen Sammlungen ausgestellt wird.

    Jetzt erinnert nur noch eine Broschüre und die Website an die Association Alexandra Exter, deren Vorsitzender Andrei Kakov seine Vorbehalte gegen die Schau formuliert. Der in Paris lebende Kunsthistoriker ist international geschätzter Experte für Revolutionskunst und wird als Autor häufig um wissenschaftliche Katalogbeiträge gebeten, weswegen er behaupten kann, die Akteure der Szene seit Jahren zu verfolgen. „Es geht ja inzwischen nicht mehr um Einzeltäter sondern um Fälscherringe, die ganze Lastwagenladungen gefälschter Bilder vermarkten. Es ist eine Industrie geworden wie falsche Louis-Vuitton-Handtaschen in China.“

    Und auch wenn man eigentlich nicht nach Fotos urteilen sollte, die gesamte Ausstellung sei, er prustet am Telefon, für ihn ein Witz. Die Malewitsch-Blätter hätten leider keine Maße, er vermutet, dass diese gar nach dem von ihm erstellten Werkverzeichnis gefälscht sein könnten. „Sehen aber aus, als habe man sie vergrößert. Das machen Fälscher gerne, dann sind die Arbeiten teurer.“ Doch was soll ein Kenner tun, der von der Ausstellung einer Sammlung wie der Luzerner Russian Avantgarde Art Foundation (RAAF) erfährt, die laut Website von Michael Kroll gegründet wurde? Wo es darum geht, das ihm anvertraute Werk Alexandra Exters zu verteidigen, fühlt er sich zum Handeln verpflichtet: In Tours wurde vor vier Jahren nach seinem Einschreiten von der Polizei eine monografische Schau der Künstlerin geschlossen.

    Für den aus Bulgarien stammenden Andrei Nakov ist es vor allem unverständlich, warum deutsche Museen sich überhaupt mit solchen Sammlungen beschäftigen. Dass man in Ländern, in denen Museumskuratoren nicht mehr als umgerechnet 400 Euro monatlich verdienen, diese bestechen kann, wundere ihn nicht – immerhin sei es inzwischen fest angestellten Kunsthistorikern in Russland untersagt, Expertisen zu schreiben. „Die Werkschauen bedeutender russischer Avantgarde-Künstler in Tschechien, Bulgarien oder Rumänien sind natürlich unseriös“, sagt er. Aber weltweit hoch geachtete deutsche Museen? „Wenn ein Museum wie Passau dann eine Broschüre herausgibt, dann sind die Werke in der Welt, gewaschen, mit Zertifikat sozusagen.“ Dabei sei doch offensichtlich ein Haus, das weder über eine Klimaanlage noch ausgefeilte Sicherheitstechnik verfüge, keine Adresse für solche Schätze. Dass die Ausstellung einer unbekannten Sammlung zudem noch mit Leihgaben – Werken von Naum Gabo oder Tatlin aus dem renommierten Lehmbruck-Museum

    in Duisburg aufgewertet worden sei, sei für ihn ein Skandal.

    Aber wer ist in so einem Fall der Fachmann? Wer in Passau die engagierte Josephine Gabler besucht, eine promovierte Kunsthistorikerin, dem kann die Museumsdirektorin einen dicken Ordner voller Klarsichthüllen präsentieren, Expertisen, wie sie sagt. Zu fast jedem der Werke ein, zwei Schriftstücke. Vor allem das Institut Jägers aus Bornheim wurde vom Auftrag-geber, der RAAF, offensichtlich häufig beschäftigt. Es firmiert als Institut für „Natur- wissenschaftliche Beratung bei der Erhal- tung von Kunst und Kulturgut Mikroanaly- tisches Labor“. Dazu kommen meist englischsprachige Analysen. Doch entpuppen sich Schreiben wie das von Clare Finn & Co. Ltd, Konservatoren mit Sitz in London, schon beim ersten Lesen nicht als kunsthistorische Gutachten, sondern vielmehr als Hinweise zum Erhaltungszustand und zur weiteren konservatorischen Behandlung oder Lagerung.

    Und wer Maria Valyaeva anruft, deren Schreiben präsentiert wurden, dem erzählt die selbständige Kunsthistorikerin – die allerdings im Briefkopf als „pensioniert, Tretjakov-Galerie“ auftritt („Maria Valyaeva Ph.D. Art History. The State Tretjakov Gallery Official Retired Moscow“), dass ihre Einschätzungen ja gleichfalls keine Expertisen seien: „Das, was Sie gesehen haben, sind nur Beschreibungen.“ Wozu die denn da seien? Die seien ganz üblich, erzählt sie, schon weil kunsthistorisch bedeutende Werke nicht ohne behördliche Zustimmung ausgeführt werden dürften. Wer Kunst exportiert, muss hohe Zölle zah- len, zudem müssen die Werke den öffentlichen Häusern vorgelegt werden. So wird die Kunst also bei der Ausfuhr als Fälschung deklariert, „sind die Werke einmal im Ausland angekommen, schreibt man sie wieder zu.“

    Praktiken, die dem eingangs erwähnten Sammler durchaus geläufig sind, der selbst erlebt hat, wie Politiker, Wirtschaftsdelegationen, Bankiers, Journalisten, Diplomaten und Kulturfunktionäre in den späten Siebzigerjahren in Moskau die Ateliers der Künstlerwitwen besuchten und selten ohne ein paar Neuerwerbungen im Gepäck wieder ausreisten – und sagt, dass schon damals unzählige Fälschungen im Umlauf waren, angefertigt von kunsthistorisch geschulten, akademisch ausgebildeten Künstlern. Doch inzwischen komme die Ware gar nicht mehr aus Russland: Man habe einfach die Maler und ihre Werkstätten ins Ausland verlegt. Dazu passt, dass die Polizei in Wiesbaden feststellte, dass die bisher entdeckten Fälschungen aus Israel stammen.

    Dass Revolutionskunst so attraktiv für Fälscher ist, liegt nicht nur an der Schönheit der Werke. Sondern auch daran, dass es für die Künstler anfangs fast überhaupt keinen Markt gab. Während in Berlin oder Paris Gemälde bereits von Galeristen und Händlern gehandelt wurden, verschenkte die sowjetische Avantgarde ihre Bilder an Provinzmuseen oder verwahrte sie in Ateli- ers, vor allem nach 1930, als sie als Formalisten geschasst wurden. Viele Künstler gaben ihre Ateliers auf, um ins Exil zu gehen, vieles wurde im Krieg zerstört und ging verloren, während sich die Herkunft eines Bildes im Westen aus Rechnungen, Quittungen, Empfangsbestätigungen und Lagerbüchern rekonstruieren lässt. Doch nur wo ein Werk über so einen abgesicherten Stammbaum verfügt, erzielt es auf Auktionen dann auch Höchstpreise, wird es von seriösen Museen als Leihgabe akzeptiert, kommt es für Ankäufe in Betracht.

    „Ich weiß, dass man heute Provenien-

    Alte Blöcke Zeichenpapier kann man auf jedem Flohmarkt kaufen

    zen braucht“, sagt Michael Barz, ein Anwalt aus Frankfurt, „wir haben aber nun mal keine“. Er arbeitet für die Stiftung Pro Museum und habe den Frankfurter Sammler Michael Kroll und das Passauer Muse- um dennoch zusammengebracht und auch geholfen, den Kontakt zum Lehmbruck-Museum herzustellen. Er engagiere sich schon länger für die RAAF, in der neben kleineren Kollektionen vor allem die Sammlung des Frankfurter Geschäftsmanns aufgehoben sei. „Alter Familienbesitz“, sagt er, entstanden, als die russische Avantgarde „noch spottbillig“ gewesen sei. Auf die Echtheit angesprochen: „Große Auktionshäuser haben sich die Sammlung angesehen und gesagt: So viele Fälschungen auf einem Haufen gibt es nicht. Wir ha- ben Farbproben, das Zeug ist echt.“

    Doch sogar Dr. Erhard Jägers, der als Chemiker die Werke untersucht hat, differenziert. Das seien ja keine Zuschreibungen, sondern nur naturwissenschaftliche Absicherungen einer solchen, wo es heißt: „Alle identifizierten Materialien waren schon in den 1920er Jahren bekannt und wurden von Künstlern als Pigment genutzt. Und auch der Karton enthält keine Materialien, die damals noch nicht bekannt waren. Deswegen sprechen die Re-sultate der Untersuchung nicht gegen eine Zuschreibung der Gouache an Ljuba Popowa.“ Eine Formulierung, die nicht mehr besagt, als dass es diese Sorte Papier und die Farben schon früher gab. Doch alte Blöcke Zeichenpapier kann man auf jedem Flohmarkt kaufen, zudem müssen Aquarelle oder Gouachen, anders als Leinwände, nicht erst jahrelang durchtrocknen. Reinhard Spieler, inzwischen zum Direktor des Sprengel-Museums in Stuttgart berufen, fand es schon bei seiner ersten Begegnung auffallend, dass „alle Werke nach dem gleichen Muster abgesichert waren. Immer wieder tauchte das Institut Jägers auf. Wir haben gerade bei einem Bild mit einer Jägers-Expertise ein eigenes Gutachten erstellen lassen, das zweifelsfrei eine Entstehungszeit des Werkes mehr als vierzig Jahre nach der angegebenen Datierung des Materials ergab.“

    Was also ist eine Zuschreibung wert, die allein den Zustand beschreibt, die Materialien listet? Nicht nur der Markt rührt solche Stücke nicht mehr an. Auch Kunsthistoriker halten sich zurück. Der Professor, der nicht zitiert werden will, seit ein Kollege und guter Bekannter „erhängt“ worden sei, sagt, es gehe längst nicht mehr um Einzelfälle. „Da werden ganze Konvolute eingeschleust, dicke gebundene Kataloge,

    Eine der schönsten und wichtigsten Perioden der Kunstgeschichte wird zerrieben

    zum Großteil falsch.“ Weltweit stünden so immer schlechtere Bilder als Vergleich zur Verfügung, er selbst habe schon Studenten ablehnen müssen, die in ihren Magisterar- beiten nichts als Fälschungen beschrieben hätten. Die Kreativität der „Clans“ gehe so weit, ganze Werkgruppen zu „erfinden“. Wenn solche Serien erst einmal Museen durchlaufen hätten, einige Jahre zirkulierten, verwässere die Kunstgeschichte. Die falschen Bilder, häufig gezielt als Schen- kungen in Museen platziert, würden nun zum kunsthistorischen Vergleich herangezogen. Er sieht jede Neuentdeckung skeptisch. „Man muss sich einfach damit abfinden, da ist nichts mehr“, sagt er, der selbst Jahre an zwei, drei anderen Malewitsch- Werken recherchiert habe, „schlussendlich waren die auch alle falsch“.

    „Der Markt ist schwer bewölkt“, sagt der Galerist David Juda, dessen Mutter Annely Juda in der Nachkriegszeit einst zu den engagiertesten Vermittlerinnen dieser Kunst gehörte. Er hat selbst vor zwei Jahren in seiner Londoner Galerie eine viel beachtete Malewitsch-Ausstellung gezeigt, muss allerdings feststellen: „Auf dem internationalen Markt kann man kaum noch angemessene Preise erzielen.“

    Sogar große Häuser mit bedeutenden Sammlungen, wie der von Peter und Irene Ludwig, die als erste in großem Umfang russische Kunst sammelten, stellen sich dem Problem heute selbstkritisch. Katia Baudin, stellvertretende Direktorin des Museum Ludwig in Köln, sagt „tatsächlich ist das ein sehr komplexes Thema und ein Grund, warum wir nicht mehr ergänzen. Was wir kaufen, müsste eine makellose Provenienz haben.“ Derzeit arbeite man die eigene Sammlung auf, insgesamt gut 800 Werke, „und was wir intern anzweifeln, zeigen wir nicht“. Das Projekt zu Malewitsch laufe jetzt seit drei Jahren – mit er- staunlichen Ergebnissen. Etwa fand man ein Frühwerk aus dem Jahr 1909, das in Wirklichkeit aus den Zwanzigerjahren stammte, der Meister hatte selbst umdatiert. „Heutzutage kann man nicht mehr naiv vorgehen. Eine Ausstellung im Bereich Moderne ist ohnehin so aufwendig, hier muss man jede Arbeit befragen, aus je- der Sammlung.“ Ihre Kolleginnen aus der Tretjakow-Galerie sind noch zupackender. Wo sie Leihgaben begleiten, müssen zwei- felhafte Werke sofort aus jeder Ausstellungen entfernt werden, die Originale sollen nur hängen, wo unzweifelhafte Werke von ihrer Nachbarschaft profitieren.

    Doch wer kann sich die Recherchen, die Analysen und Abschreibungen heute noch leisten, da aufwendige Archivarbeit nicht mehr gefragt ist? Wer kann es sich leisten, teuer eingeflogene Exponate kurzfristig wieder abzuhängen? Eine der schönsten und wichtigsten Perioden der Kunstgeschichte wird zerrieben, wo Kunsthistoriker und Museumsleute nicht mehr unbefangen mit den Werken arbeiten und über sie urteilen können. Es ist ein gieriger, halb- seidener Markt, der hier vernichtet, was er hoch zu schätzen vorgibt. So klingt es fast visionär, wenn Michail Larionow in seinem Manifest „Rayonisten und Zukunftsmenschen“ schon im Jahr 1914 schrieb: „Wir verachten all jene, die auf dem Tummelplatz der alten oder der neuen Kunst ihren seichten Geschäften nachgehen, und bezeichnen sie als künstlerisches Gesindel.“

    page1image44240

     

     

     

     

     

     

     

    „Es ist eine Industrie geworden, wie falsche Vuitton-Handtaschen in China“: Ein gefälschter Malewitsch, vom Bundeskriminalamt enthüllt.

    FOTO: FREDRIK VON ERICHSEN/DPA

     

     

    ANZEIGE

    page1image155488 page1image155912 page1image156072

    i

    22 juin 2013
←Page précédente
1 … 30 31 32 33 34
Page suivante→

Vania Marcadé

Gestion / Développé par Pentaa Studio